Друг. Дружба. Дружити … Ці поняття знайомі нам з дитинства. Як легко ми ними користуємося спочатку, і як обережно використовуємо їх, коли дорослішаємо. «Це мій друг», – кажу я граючи в пісочниці з іншим хлопчиком, якого побачив вперше п’ять хвилин тому. Але з роками ми змінюємо своє ставлення до дружби.
Що таке дружба ? Для мене це радість! Величезна радість від спілкування! Радість від того, що поруч є близька тобі людина, яка до порадою, завжди вислухає і неодмінно підтримає у всьому. Тільки йому можна повністю довіритися. Тільки від нього можна без образи вислухати критику на свою адресу.
Справжня дружба явище досить рідкісне. Але якщо вона все ж є, то треба її берегти, як зіницю ока. Адже, втрачаючи одного близького друга, ми втрачаємо частинку себе. І треба завжди пам’ятати, що втратити його легко, а от знайти шалено важко. І чим старше ми стаємо, тим важче.
Дружбу треба ростити, як тендітну і ніжну квітка. «Поливати» думками про одного, «удобрювати» гідними вчинками.
Яким повинен бути друг? Вірним! Терплячим! Добрим! Так, саме таким! Адже він же Друг! Друг пройде перевірку і часом, і обставинами. І з роками справжня дружба стає тільки міцніше.
Дружба не може бути односторонньою, інакше це вже взагалі не дружба. Все спільне, всі разом! Завжди і всюди! Саме це я вважаю справжньою дружбою.
Друзів не може бути багато, один, можливо, два або три за все життя. А решта десятки і сотні – це просто приятелі, товариші, знайомі. Так, хороші, приємні, чудові, але це не друзі.
І у мене є друг! А значить я щаслива людина. Значить я не один. І він теж. А разом – море по коліно, разом ми вирішимо будь-які проблеми, і не будуть страшні нам ніякі труднощі і негаразди. Адже ми ж друзі!
Друзі відіграють велику роль у моєму житті. Для мене вони найбільш дорогі люди, авжеж після моєї сім’ї. Зі справжніми друзями я завжди можу бути абсолютно відвертим. Разом нам море по коліно, разом ми вирішимо будь-які проблеми, і не будуть страшні нам ніякі труднощі і негаразди. Адже ми ж друзі!
Я насправді ціную своїх друзів та намагаюся допомагати їм завжди і вони роблять те ж саме. Тож правду каже українське прислів’я: людина без друзів – як дерево без коріння.
Опис пам’ятника у рідкому місті
Вперше цей пам’ятник я побачила майже два роки тому на знімку в газеті, і мене вразила його величність. На вершині чотирнадцятиметрової колони, облицьованої мідними плитками, розправив крила триметровий сокіл, а біля її підніжжя стоїть десятирічна дівчинка, обрамована пшеничним колоссям, з піднятими догори руками і зверненим до сонця обличчям.
Я довго схвильовано роздивлялася цей знімок, а потім у його описі прочитала, що цей монумент, створений архітектором Юрієм та скульптором Олександром Рідним, був відкритий у Харкові на площі Рози Люксембург 24 серпня 2001 року на відзначення десятиріччя незалежності України. Мені дуже захотілося побачити цей монумент не тільки на сторінці газети, а й роздивитися його зблизька, з усіх боків. Невдовзі моє бажання здійснилося.
… Цю високу колону видно ще здалеку: за думкою авторів монументу, вона має символізувати могутність України. А от сокіл, що гордо підняв над нею крила, уособлює незалежність нашої молодої держави.
Та більш за все мені сподобалася дівчинка, яка стоїть біля основи колони. Мені здається, що її натхненне обличчя й довірливо підняті до неба руки якнайбільше відповідають характеру і прагненням нашої країни, у якої все попереду: і здобутки, і розквіт, і щастя. Адже невипадково ця дівчинка-Україна неначе злилась із дозрілим, повним життя,
