Часто кажуть, що душа народу виражається в слові. Це справді так, бо рідне слово сповнене любові, воно витримало випробування впродовж століть, продовжує жити в душах тих, хто сприймає його не як державну мову, а як щось рідне, материнське, ніжне. А з ніжної душі й слово виринає чисте, свіже, запашне, як лірична українська пісня. Рідне слово пробуджує нас до добра, до звершення добрих вчинків, до творчості й майбутнього розвитку.
Рідна мова — це материнська мова, у кожного народу вона своя. Я зичу добра й щастя тим народам, які живуть в Україні й намагаються зберегти далеко від батьківщини своє рідне слово. Сподіваюся, що ми з повагою будемо ставитися до рідного слова кожного з нас, бо ми — майбутнє України. А його ми хочемо будувати добрим, привітним, щасливим.
Про вчинки людей
Твір-роздум
Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.
На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.
