Книжка, книга — неперіодичне друковане видання з певною кількістю сторінок у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу; набір письмових, друкованих, ілюстрованих аркушів, скріплених з одного боку. Сторони аркуша називають сторінками.
Книжка є об’єктом вивчення книгознавства. Описом книг й інформуванням про них читачів займається бібліографія.
Як матеріал для письма в різний час використовували кору дерева, полотно, глиняні таблички, шкіру, папірус, пергамент.
Сувій був запозичений греками, які з часом перейшли з папірусу на пергамент. У Давній Греції пергаментні сувої набули поширення з V-IV ст. до н. е., у Давньому Римі — з III—II ст. до н. е.
В античні часи сувій був основною формою рукописної книги. Книга складалася з багатьох склеєних між собою аркушів папірусу. Пергаментні аркуші зшивалися у сувій.
Рукописна книга — кодекс, що містить твір художнього, релігійного, юридичного змісту, написаний вручну.
Найдавніші рукописні книги в Україні з’явились у період Київської Русі із запровадженням християнства. Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі скрипторій забезпечений великою бібліотекою, кваліфікованими писарями і художниками. Звідси вийшли Остромирове Євангеліє, Ізборники Святослава. Книжна справа в цей час була добре налагоджена і в Києво-Печерській лаврі. У XII-XIV.CT. важливими центрами книгописання стають монастирі Галицько-Волинського князівства.
До київського книжкового осередку належить найвидатніша пам’ятка рукописного мистецтва ранньої доби — Київський Псалтир.
Найдавніші книги переписувались уставом — високим, урочистим письмом, що передбачало пропорційність кожного знаку.
Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови Один із перших українських перекладів канонічного тексту Четвероєвангелія.
Пересопницьке Євангеліє являє собою книгу великого розміру, оправлену у дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. Текст написано на пергаменті чорним чорнилом уставом. На кожній сторінці 20 рядків основного тексту. Циноброю виконано нумерацію глав, початкові літери глав, зауваження на полях. Євангеліє складається із 63 зошитів по 10 аркушів у кожному. Є «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови.
Ця книга вважається символом української нації.
Рукопис багато орнаментований.
Вага пам’ятки — 9 кг 300 г, розмір — 380x240 мм.
Першою друкованою книгою, вважається видання, що з’явилося у 1483 р. Автор — Юрій Дрогобич. Називалась книжка «Прогностична оцінка поточного 1483 року...», видав її Є. Зільберт тиражем близько 500 примірників. Книга містить відомості з астрономії, географії, метеорології, медицини. Надрукована вона була у Римі форматом 18,5x13 см.
Першою книгою, надрукованою в Україні механічним був «Апостол», виданий у 1574 р. у Львові І. Федоровим.
Містить традиційний церковнослов’янський переклад «Діянь і послань апостольських».
Львівський «Апостол» являє собою велику наукову й історичну цінність як первенець книгодрукування в Україні.
Надрукований на 278 аркушах по 25 рядків тексту на кожній сторінці. Тираж книги — приблизно 1000-1200 примірників.
На сьогодні збереглося близько 100 примірників видання у найбільших книгозбірнях України та інших країн.
Твір «Чому нам потрібна поезія?»
Поезія… Таке, здавалося б, просте слово в сучасному світі. Але цілий рушій, що здатен розпалити не одне крижане серце. Та чому поезія важлива в житті людини і взагалі чи потрібна людям поезія?
Ми перейшли межу нового тисячоліття – часу потужних інформаційних ресурсів і технологічного прогресу. Сьогодні телебачення та Інтернет увійшли практично в усі сфери життя. І люди почали забувати про естетичні цінності й духовний розвиток. Вже не потрібні книги, не потрібні письменники. На жаль, часто доводиться чути: навіщо оті вірші?
Поезія для мене – це важлива частина життя. Це не просто слово. Це те, що розпалює вогник у моїй душі, змушує сміятися, плакати, насолоджуватись прекрасним. Ви тільки подумайте, скільки естетичних рядків нам подарували неперевершені поети. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка – українські титани, які словом, ніби ділом, стукали в кожні двері, в кожну душу. Саме їх поезія ще з дитинства вчить мене любити Батьківщину, свою сім’ю, бути хорошим другом і сильною особистістю. Кожне їх слово лунає для мене солодкою піснею.
Щемить серце, коли розумієш, що українська поезія втратила свою цінність. Що тепер це лише матеріал підручників у школі. Вчаться вірші напам’ять, та на ранок забуваються. І це неправильно. Бо з ними забувається історія, культура народу. Зникає впевненість у завтрашньому дні.
Тож, пам’ятайте, що саме в багатобарвності й могутності рідного слова живе й процвітає народ. Мистецтво вічне, його не знищити. Просто треба вміти цінувати.
Объяснение:
