Ну що б, здавалося, життя... Просто радiй кожному дню, наче останньому, не встрягай у суперечки, та дбай про себе и ридних. Та видоме прислив"я каже, що навить у знайомому поли людину можуть чекати колюча осиння стерня або притрушений снигом узимку ривчак...Що вже казати про поле довжиною у життя. Очевидно, що просто за течиэю по морю з назвою Життя - замало. Задовольнивши первинни потреби, бильшисть людей сидить у нiрках, у насижених мисцях, у квартирах, на улюблений роботи. Але у кожного маэ бути деяка корисна для людства вцилому, але недосяжна за його життя мета, який вин присвятить якщо не всю енергию та весь час, то принаймни буде боротися за нейи до скону. И не так важливо, буде це пошук панацейи вид усих хвороб чи встановлення миру у всьому свити, розробка машини, яка даэ видповидь на будь-яке питання чи пошук позаземних цивилизаций - така мета просто маэ бути. У такому непростому житти ми маэмо прагнути ладу, и цього не зробить нихто, якщо цього не почне робити одна, здавалось би, никому не помитна, людина.
Оттак-то й настановили його сотником, i став вiн iз Забрьощенка вже й сам Забрьоха.Батько-бо його, старий Улас, був собi скупенький, i коли, було, Микита, як озьме його за серце, стане батька прохати, щоб його оженив, то старий насупить брови, зирне на нього сторч та скаже: "Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило". От як вицiдили вони самотужки глек слив’янки, а далi i тернiвки покуштували чи трохи, прибiгла й наша Олена з поля. Смутний i невеселий сидiв у свiтлицi на лавцi конотопський пан сотник, Микита Уласович Забрьоха, а об чiм вiн сумував, ми вже знаємо.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
