Наше сьогодення – це постійний рух. Кожного дня ми кудись їдемо, йдемо і кожного дня ми поспішаємо. То треба пришвидшити крок, аби не спізнитись на автобус, то варто швидше прочитати книгу, бо скоро вже будемо розглядати її на уроці, то варто поспішати, щоб не запізнитись в кінотеатр на початок фільму і багато інших таких “варто” і “треба”. Вранці швиденько вмитися, поїсти і побігти до школи. Там хочемо, щоб пошвидше минули нудні і не дуже уроки, бо хочеться вже додому. Після школи швидесенько зробити домашнє завдання і зайнятись своїми улюбленими заняттями. Кожен наш день особливий. Кожна година – особлива. Кожна хвилина і секунда – особливі. Вважаю, що потрібно жити і цінувати кожну мить, бо кожна – неповторна! Нехай це звучить банально, але це просто і правдиво. Навіть ця мить, коли я пишу цей твір вже не повториться. Я неймовірна рада відчувати цю мить життя!
2.Онук щойно приїхав до бабусі на гостину.
- Привіт, бабусю! Я так сумував!
- Привіт - привіт, онучку. Я також за тобою дуже сумувала! Ну, розповідай, що нового?
- Ой, бабусю, всього й не розкажеш! Я ходив до друга на день народження, прочитав три нові книжки, мама купила мені іграшку - зеленого динозавра...
- Ну звісно, на іграшки в тебе час завжди знайдеться! А як навчання?
- Не повіриш! Позавчора отримав за контрольну з української мови десять балів! До дванадцяти трохи не дотягнув...
- Не сумуй тільки! Хочеш, я тобі подарую таку книжку, яка до підтягнути мову?
- Ну... Звісно хочу! Показуй!
- Правильно, вік учись! Ось, тримай.
- Дуже дякую, бабуню!
