1 Визначити в реченнях сполучники сурядності та підрядності, до якої групи за значенням належать. Не кидай перлів свиням, бо вони потопчуть їх ногами. Халяви диряві, зате підошви з діба. За все він береться, та не все йому вдається. Іван і Дем′ян посварилися за бур′ян. Свиня не перетвориться на коня, хоч ти надінеш на неї сідло. Не тоді коней сідлають, коли верхи сідають. Щоб усе мати, треба працювати. Друзі поїдуть відпочивати або в Турцію, або в Грецію. А в сторожці пахло сонцем, що цілий день угрівало долівку та стіни сухими теплими ящиками з-під насіння та деревієм. День був ясний, сонячний, проте холодний.​

Жили собі чоловік та жінка. Усього в них було доволі. Свого сина єдиного вони шанували й пестили, особливо мати. Усе, що забажає, виконували, не давали й пилинці впасти.

Доріс Павлусь до парубка, зробився гладким та опецькуватим, тільки руки в нього білі й ніжні, бо ніколи роботи не знали. Чоловік картав жінку — навіщо такого лінивого виростили, що з ним буде, як їх не стане. Мати відповідала, що на все воля Божа.

Якось Павлусь уночі розвередувався — захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало її. За нею й батько пішов.

А Павлусеві все одно добре. Стали за ним доглядати наймит і наймичка, що їх господиня просила колись. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти.

Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили попросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не "хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине.

Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий хорт. Вирішили взяти його на дрючок та й укинути Павлові у вікно заради жарту. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як посипляться дукати! Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павло сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав.

Щастя не залишало Павлуся. Знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.

Якщо ще раз перечитати вірш Шевченка "Мені тринадцятий минало..." і трохи замислитися над тим, що пережив Тарас Шевченко у дитинстві, то проблеми сучасних школярів здаються такими дрібними... Не подарували дорогий телефон, як ти хотів? А Шевченко часто голодний ходив, змалку вимушенний був працювати, щоб заробити на шматок хліба. Не такі кросівки тато й мама купили? А Шевченко сиротою рано став, босоніж до снігу ходив, як і багато інших бідних дітей в ті часи. У школі вчитися треба, а не хочеться? А Шевченко і хотів би вчитися, але грошей не було, і до школи він пішов "носити воду школярам", тобто працювати.

Те, що ми зараз маємо, перевершує найсміливіші мрії Тараса Шевченка у дитинстві. Тільки уявіть, як би зрадів такому селянський хлопчик, що жив за часів Тараса Шевченка, що всі можуть вчитися! І бідні, і багаті, і в містах, і в селах - всі! Немає неписьменних тільки через те, що у батьків не вистачило грошей на освіту дітей! А ми не цінуємо... ми звикли до цього, і навіть не замислюємось над тим, що ще нещодавно освіта була розкішшю. Не кожен міг собі її дозволити. І, хоча часи й змінилися, про це треба пам"ятати і цінувати те, що ми зараз маємо.