[1] Демосфен, володіючи красномовством, мав нечітку дикцію. [2] Праця над собою дала йому можливість змінитися — викувати себе заново.[3]Він створив власний стиль промов гнучкий,
блискучий. [4] Особливо сильне враження на слухачів мали переходи, наближені до риторичних
зворотів. [5]Демосфена визнали найблискучішим оратором.
1. Відокремлене означення, виражене дієприкметниковим зворотом, є в реченні
A 2
БЗ
В 4
Г5 (0,5 б.).
2. Відокремлена обставина, виражена дієприслівниковим зворотом, Єв реченні
A1
Б 2
в 3
Гу всіх(0,5 б.).
3. Пунктуаційну помилку допущено в реченні
А 1
Б2
В 3
r 4(0,5 6.).
4. П'яте речення
А неозначено-особове
Ббезособове
В узагальнено-особове
Гозначено-особове (0,5 б.).
}​

Пам'ятник засновникам києва на дніпрі є візитівкою столиці україни, що символізує її багаторічну історію. монумент було відкрито навесні 1982 року в парку на дніпровській набережній біля мосту патона. цю подію до 1500-річчя з дня заснування києва. скульптурна композиція виконана у формі тури, на якій встановлені фігури братів кия, щека, хорива та їх сестри либідь - легендарних засновників стольного града києва. матеріал, з якого зроблено монумент, - це кована мідь, а сам постамент – з граніту. біля підніжжя - організовано невеликий басейн. у столичних молодят існує традиція. у день одруження вони приїжджають до пам'ятника засновникам києва й човен квітами на щастя. вже склалося таке повір'я, що пара повинна стати спиною до монумента й через голову закинути букет у човен. якщо попадання влучне, значить сімейне життя складеться. історична інформація про кия, щека, хорива та либідь згадується нестором літописцем у повісті минулих літ. згідно автора, брати були вражені красою дніпровських пагорбів й вирішили оселитися тут. кий сидів на боричевій горі, щек на горі щековиці, а хорив на третій горі, яка надалі стала іменуватися хоривиця. місто було названо київ на честь старшого з братів. саме хорив, кий, щек та сестра либідь, за переказами, які відбилися в російських літописах 11-12 століть, - ініціювали племінне об'єднання полян, які є засновниками трьох поселень, що пізніше склали місто київ. від легендарних засновників міста в києві залишилася гірка кияниця, вулиця хорива, гора щекавиця, невелика річка либідь. історична інформація про кия, щека, хорива та либідь згадується нестором літописцем у повісті минулих літ. згідно автора, брати були вражені красою дніпровських пагорбів й вирішили оселитися тут. кий сидів на боричевій горі, щек на горі щековиці, а хорив на третій горі, яка надалі стала іменуватися хоривиця. місто було названо київ на честь старшого з братів. саме хорив, кий, щек та сестра либідь, за переказами, які відбилися в російських літописах 11-12 століть, - ініціювали племінне об'єднання полян, які є засновниками трьох поселень, що пізніше склали місто київ. від легендарних засновників міста в києві залишилася гірка кияниця, вулиця хорива, гора щекавиця, невелика річка либідь. є й інші точки зору на давню легенду. декотрі вчені доводять, що ці назви не мають ніякого відношення до імен, а, навпаки, була зовсім самостійні. спочатку місцем для встановлення цієї скульптурної композиції вибрали пілон московського мосту. на початку 70-х років український скульптор в. бородай, відомий за постаментом батьківщини-матері, подарував по невеликому настільного варіанту свого твору, тури з засновниками міста, леоніду брежнєву й володимиру щербицькому. композиція настільки державним діячам, що відразу було наказано встановити її копію на пілоні московського мосту. проте, цій ідеї не судилося втілитися в життя. місце виявилося невдалим: постійні вітри просто-напросто б зірвали постамент, та до того ж скульптуру було погано видно знизу. один із секретарів київського міськкому партії олександр ботвин запропонував провести експеримент й поставити на пілон фанерний муляж скульптури, але її вигляд не вразив вождя. так, 22 травня 1982 року монумент, який носить офіційну назву пам'ятника "летючої либеді", встановили в парку біля мосту патона. його авторами є скульптори в.з. бородай, н.м. ферещенко. у червні 2007 року було проведено реконструкцію території, прилеглої до пам'ятника засновникам києва, а саме було розчищено й облагороджено майданчик перед постаментом. у лютому 2010 року відбулася сумна подія - обрушилися задня частина тури та фігури братів щека і хорива.    

Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.