На мою думку, твоя мова, подарована тобі долею, — це те, що ти любиш і мусиш зберегти для своїх дітей як унікальний Божий дар, як те, стосовно чого відчуваєш синівський обов'язок.
Є чимало переконливих аргументів, якслушність цієї думки. По-перше, енергія ко\таеться добром чи злом до тієї людини,У народі про це кажуть: як гукнеш, так і відгук __ге, слово, як і зброя, може вразити людину, завдати їй навітьбільшого болю, аніж куля або гостра шабля. Щоправда, рани,заподіяні словом, не тілесні, а душевні, але гояться вони надтоповільно.Яскравим прикладом художнього осмислення дії слова-зброїє поезія Володимира Сосюри «Я знаю силу слова». Ліричний геройцього твору називає слово зброєю щастя: воно є квіткою влюбові й штиком у ненависті. Як бачи.мо, слово — особливазброя, здатна не лише вбивати.Прикладів із життя на підтвердження цих аргументів є сила-силенна. Серед них особливо вражає своєю лаконічною суворістюстаття Кримінального кодексу України «Доведення до самогубства», яка передбачає покарання для тих, хто своїми діями абословами спонукає іншу людину до суїциду.Отже, слово є дуже сильною зброєю, здатною впливати й натого, хто Гі має, і на того, на кого вона націлена. Тому треба вмілоповодитися зі словом, навчитися скеровувати його на добро, відповідатиза свої слова, завжди добре думати перед тим, як щоськазати.Відповідь:
Приймати на віру будь-яке визначення стосовно того, що «ми» є, чим є «людина», на мій погляд, не варто. Кожна цивілізація давала своє тлумачення людської сутності. Я ж можу як довести , так і спростувати винесені для роздумів рядки.
Головним аргументом проти є заперечення слова «безліч», оскільки як не може бути безлічі істот, клітин, відтінків тощо, так не може бути і безлічі відбитків самого себе у собі. Це схоже на роздоріжжя: можна піти будь-куди, навіть назад, але безліч шляхів ( із безліччю роздоріж) бути не може. Наука дає точні цифри, які в літрах виміряють кров і піт людини, в кілометрах - судини, нерви і т.і. Тобто, якщо викинути зайві слова, то фраза стає, на мій погляд, абсолютно правильною. Ми справді є відбитками досвіду різних людей із оточення, що скріплені нашим досвідом.
Аргументом за є те, що людина як соціальна ( і емоційна, й інтелектуальна) істота дійсно немовби «складається» з багатьох людей. Неначе «монстр Франкенштейна», ми зшиті із частин та роздумів тих, хто упродовж нашого життя ділиться з нами знаннями, навичками тощо – учнів, учителів, батьків, друзів. Але все це об’єднує та зводить «докупи» іскра життя – набуті особисто нами досвід, навички, розуміння різних проблем, можливості тощо. Щодо слова «стандарт» відносно людини, то його взагалі можна скоротити, оскільки стандартних «я» не існує і не може існувати взагалі – індивідуальності складаються з інших індивідуальностей, що взаємо поєднуються. А тому ми не взаємозамінні і в цьому сенсі безцінні, що накладає на нас серйозний обов'язок:
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба -
Гляди ж не проспи!
Так бачить задачу людини В.Симоненко у вірші "Ти знаєш, що ти - людина", який став програмним для покоління шістдесятників.
Отже, підбиваючи підсумки, формулюємо висновок: людина наділена неповторним "комплектом" почуттів, можливостей, талантів. І цей факт зобов'язує нас з повагою ставитися до кожної особистості і докладати зусиль для самореалізації.
Пояснення:
