Провідміняти числівники 1346, 70, 284.

Життя кожної людини може вважатися гідною, якщо він чогось досяг у житті. Для кожного періоду характерні різні досягнення, успіхи. Спочатку ми прагнемо добре закінчити школу, інститут, влаштуватися на престижну роботу. Для кожної людини життєвий успіх − це поняття різний, в залежності від життєвих цінностей. Останнім часом люди все частіше прагнуть до матеріальних благ.

Вважається, що життя вдалося, якщо чоловік самодостатній. Зараз ми вже навряд чи зможемо відмовитися від тих зручностей, які роблять життя ше. Але ж це далеко не все, що потрібно для щастя. Здоров’я близьких людей, їх благополуччя ще більш цінні.

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/.
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим".
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів.
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни.
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/.
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою. Ще в "Літописі Руському" відзначалось, що Руська земля є великою і багатою, щедрою і красивою