. Прочитайте текст. Що нового Ви дізналися про невербальне спілкування? Підготуйте цікаву інформацію про невербальне спілкування загалом і особливості невербального спілкування українців зокрема.

Немає, мабуть, на нашій Землі спільноти, яка б не звертала уваги на

іб ведення розмови, не надавала значення усмішці, помахові руки,

байдуже сприймала лагідний чи насуплений вираз обличчя, не розрізняла

зацікавленого, зневажливого а чи ворожого погляду, не вловлювала б найрізноманітніші відтінки в інтонації. Вербальні (словесні) й невербальні (жести, міміка, поза, хода, покашлювання, погляд, інтонація тощо) засоби тісно взаємодіють, доповнюють та підсилюють одне одного під час спілкування. Уважно по ігаймо: хіба мало виникає ситуацій, коли розмова відбувається без слів? Про одну із них, наприклад, говориться в
староарабській поезії «За мій язик говорить зір мій» (Переклад І. Франка):

Отак наші очі і брови

Нам служать замість розмов,

Ми не промовляємо ні слова,

Сама лиш говорить любов.

Сьогодні виокремились науки, які цим займаються (кінетика,

проксеміка та ін.), організовані спеціальні лабораторії, кафедри. Дослідники

виявили величезну кількість невербальних сигналів і дійшли цікавих

висновків. Кілька з них:

- у людини «говорить» усе: усмішка, погляд, порухи голови, брів, рухи

рук, положення ніг, поза, інтонація, манера ходити, стояти тощо; очевидно, все

це треба вміти «читати», розрізняти випадкове від суттєвого, природне від

натренованого;

- мова тіла дуже часто дає правдивішу інформацію, ніж мова слів;

- важливо пізнати національні особливості «граматики» мови тіла.

Дослідники стверджують, що частота жестикуляції залежить

насамперед від національної належності і – зрозуміло – від загальної культури

людини. Цікавим, наприклад, є висновок англійського психолога Майкла

Арджайла. Під час своєї навколосвітньої мандрівки він з'ясував, що в

середньому протягом годинної розмови він використовує жестикуляцію один

раз, італієць – 80, француз – 120, а мексиканець – 180 разів. Українці сьогодні

поки що не стали об'єктом таких , хоч у записах мандрівників

минулих епох, у художніх творах, у працях культурологів є ряд цінних думок

Але пам'ятаймо, що невербальне спілкування також створює відповідний

образ (За О. Сербенською).

Приголосні звуки поділяють на м’які та тверді.

В українській мові є 10 м’яких звуків: [д’] [з’] [дз’] [л’] [н’] [р’] [с’] [т’] [ц’] [й] , для їх позначення використовують знак’.

Звук [й] завжди м’який.  

Твердих звуків 22: [б] [в] [г] [ґ] [д] [ж] [з] [дж] [дз] [к] [л] [м] [н] [п] [р] [с] [т] [ф] [х] [ц] [ч] [ш]/

Якщо після приголосного звуку ідуть букви Я, Ю, Є, І, Ь, тоді попередній приголосний звук буде м’яким або пом’якшеним твердим звуком. Для пом’якшення твердого звуку після нього ставлять знак пом’якшення ’: [п а п’ і р]

Буква «знак м’якшення» – ь разом із попередньою буквою позначає на письмі м’який приголосний звук.

Якщо приголосний звук стоїть в кінці слова або після нього йдуть букви А, Е, И, О, У, апостроф чи інші приголосні – він  твердий.

Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями:

Объяснение:

   Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    У  дворі  нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива  красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...

   Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла  свої ягідки, наше улюблене ласування.

-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.

-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати  один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.