Тихо вкриває землю вечір, його тепла ковдра лягає на моє ліжко, відділяючи мене від турбот згасаючого дня. Знаю, що закрию зараз очі – і пам’ять подарує диво: загойдається наді мною колискова пісня, виринувши із найпотаємніших куточків душі, і неначе поверне мене у безтурботне дитинства.
Голуби – голубочки,
Несіть щастя синочку!
Чую я молодий матусин голос, який з того часу майже не змінився. Вірю, що саме так і буде: і щастя, і здоров’я, і радість щоденна не облише, якщо цього побажала мені мама. Її
Объяснение:
можно лучший ответ
Відповідь:
У мене невеличка світла кімната з приємними світло-сірими шпалерами. На всю стіну — величезне вікно, через яке до кімнати зранку заглядає сонечко. Посеред приміщення — круглий стіл коричневого кольору, з вишуканою різьбою, прикрашений червоними гвоздиками у керамічній вазі. Біля стола — два стільці. Навпроти дверей стоїть книжкова шафа, в надрах якої зберігаються справжні скарби — книги. Ліворуч від шафи знаходиться ліжко, дерев'яне, невисоке, з різнокольоровими маленькими подушечками. Біля вікна стоять журнальний столик, крісло і торшер. Це мій улюблений куточок, тут я довгими зимовими вечорами читаю або малюю. Підлога застелена темно-червоним із вигадливими візерунками килимом.
Моя кімната затишна, привітна, світла.
Пояснення:
