Діалог з питальних спонукальних, окличних речень) 6 речень​

ПРИКЛАД:Найчастіше уточнювальними бувають обставини місця, часу, а іноді — й обставини дії, означення, присудок, підмет, додаток.1. [звідки?] Згори, [а звідки саме?] з міста, текли до води запахи вечірніх лип. (Ю. Яновський.)2. [коли?] Рано, [а коли саме?] за холоду, з росою добре жати. (І. Франко.)3. Данилко [як?] радо, [а як саме?] з підскоком, біг до сусідів. (Петро Панч.)4. Над оболонню висять низько [які?] білі, [а які саме білі?] аж прозорі, хмари. (І. Нечуй-Левицький.)5. Під синім склепінням високого неба розкинувся [який?] широкий, [а який саме широкий?] аж до самого обрію, степ. (Ю. Бедзик.)Іноді виділення тих чи інших членів речення як уточнювальних залежить від того, який зміст вкладає автор у своє висловлювання. Відповідно до цього й вимовляються вони з різною інтонацією.1. [де?] Там, [а де саме?] далеко, [а де саме далеко?] на Вкраїні, сяє сонечко ясне. (П. Грабовський.) — [де?] Там далеко під горами смужкою блищить Дніпро. (І. Нечуй-Левицький.)2. [де?] У нас, [а де саме?] на Волині, найбільші й, мабуть, наймальовничіші озера. — Мені здається, що пейзажі [де?] в нас на Україні якоїсь приголомшливої краси й величі.

Відповідь:

Пояснення:Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.

Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.

Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.

А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.

Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!