2. Підкресли рядки, в яких записані речення. У кінці речень постав потрібні розділові
3HAKI.
• Вітер гойдає віти калини
Із-за хмари сонце
По землі стелиться
• Лелеки повернулися з вирію
Перші весняні квіти
Під пеньком дрімав їжачок
Чи бачив ти, як сходить сонце
• Діти, бережіть книги​

На мою думку, життя — це цінний дар, який потрібно цінувати, незважаючи на всі труднощі, проблеми, перешкоди.
По-перше, життя кожної людини є надзвичайно важливим, бо всі ми прийшли в цей світ із важливою місією. Для того, щоб зрозуміти своє призначення, потрібно для початку зрозуміти себе. Моя старенька бабуся, яка ще пам’ятає страшні події Другої світової війни, завжди мені казала, що в юні роки не могла зрозуміти, де її справжнє місце. Відчувала, що має щось зробити, проявити себе в чомусь певному, але не розуміла, де саме. Вона багато працювала, фізично перенавантажувалася, і це дало свій результат: страшне захворювання – рак. «Ти не зрозумієш, але я точно знала, що одужаю, бо ще не виконала свою місію,» — сказала вона. Бабуся знала, що її місія це виховати своїх майбутніх десятьох дітей, які в свою чергу, коли стали дорослими, займалися неймовірними речами. Це і була її головна місія, і аби її зрозуміти, потрібно було пережити важке життя.
По-друге, як писав Панас Мирний у творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні..», що «життя – мов стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши». Це справді так, бо труднощі, неправильні рішення, помилки — це те, що завжди буде невід’ємною частиною в житті кожного. Всі ці негативні критерії роблять нас сильнішими та формують власне «Я». Гладким не буває путь людини, тому, незважаючи на це, потрібно насолоджуватися та жити по-справжньому, бо ніколи не знаєш, скільки тобі ще залишилося.
Отже, потрібно пам’ятати, що життя – це не лише позитивне, ще є і негативне, тому важливо навчитися приймати це.

Пасажири з клунками, торбами і валізами стали галасливо запруджувати перон.

Це буде добра наука для злодіїв, — з підозрою глипнув він на вуйка Микульцю, який спокійно жував своє сало.

Через вікно він озирав вокзал, переповнений людьми, які снували туди-сюди, як у велетенському мурашнику.

"Думати треба!" — постукав він себе кривим пальцем по чолі.

"Панове, дозвольте відрекомендуватися . Міхал Голий з Привокзальної."

Але не тільки Василь Вірастюк чи брати Клички належать до найдужчих людей світу.

Були в нас такі й раніше.