морфологічний розбір слова матір'ю

На передньому плані картини бачимо невеличкий струмок. В ньому чітко відображено сіруватий колір осіннього неба. Дерева вкриті пізнім золотом, а кущі, що зображені зліва сяють багрянцем.

По центру картини намальовано будиночок. Він є доволі невиразним і теж передає осінній настрій. Здається, що тут зображено середину жовтня – листя вже змінило барви, але ще не опало.

На задньому плані художник окреслив лінію гір, які доповнюють картину. Перед ними видніються високі смереки.

Картина оповита легким сумом, але вона передає спокій тому, хто буде на неї дивитися.

Іноді вона не жувала, а лежала, підібгавши ноги, і, вгледівши кривдників, одверталася чи навіть заплющувала очі й удавала, що спить. Тоді навіть найвправнішим передражнювачам не вдавалося витягнути з неї ні звуку. Хлопці, розсердившися на таку неувагу, кричали: «Мань-ка! Манька!» - і показували язики. Почувши своє ім’я, тварина трохи здригалась і швидко обдивлялася весь гурт, а далі знов заплющувала очі й усі подальші спроби викликати її зацікавленість зневажала.Увечері, у постелі, я уявляв козу саму обіч дороги в місячному сяйві і в цілковитій тиші. Я розумів, що в неї десь має бути хазяїн, який забирає її на ніч додому,— та все одно серце мені щеміло. І ось одного такого вечора я вирішив визволити козу з рабства.Коли до мене зайшли друзі, щоб разом іти на річку, план визволення кози був уже готовий. Пройшовши з усіма півдороги, я сказав, що забув удома надувний рятівний круг, без якого мені купатися не дозволялося. При свідках я одв’язувати козу не хотів, боячись, що цей мій душевний порух викличе кепкування товаришів.Я побіг додому, вхопив свій рятівний круг і пішов назад, наперед тішачись і вимальовуючи в уяві вдячні погляди приреченої на постійне кружляння навколо свого кілочка безсловесної тварини.Вона і уявити не могла, яка приємна несподіванка на неї чекає. Коза не змінила своєї набутої життєвим досвідом поведінки і тоді, коли я підійшов упритул. Тепер я розумію: вона була набагато хитріша за мене й не така вже зобиджена долею, як уявлялося мені — довірливому й наївному.Підтримуючи однією рукою круг, щоб він не зсунувся, я другою спробував розв’язати вузол на кілку — до кози наближатись я побоювався. Потім здогадався, що вирвати його із землі буде значно простіше.