Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.
На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.
Ранок Добрий,хоча для когось він добрий, а для когось ні.
В мене до вас князю є питання, а також обурення. Ну по-перше як ви можите змусити людей ніколи не посміхатися? Це ж не справидливо та неможливо. Чому б вам не стати гідним правителем? як би задумувалися про інших, вас би не спідкала така жахлива доля.
Чи про інтереси інших ви не чули? запам'ятайте кожен має право аби помсміхатися або сумувати. Знаючи це правило ви би смогли правити в своєму королівсті і до вас не було б притензій.
На жаль, це для вас поки що уж дуже важко. Плаксію, ви краще подумайте про свою поведінку та зробіть висновки.
У мене все
Объяснение:
