Провідміняйте 397,126, 843​

Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, здається, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчай, надії, прагнення. Зібрав, щоб схвильовано розповісти про них цілому світові.

Одним з перших жіночих образів у Т. Шевченка стала Катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета Оксана Коваленко. У літературі до часу написання «Катерини» було багато творів на гему зведення простої дівчини паном-спокусником. Та Шевченко висвітлив цю трагедію відразу у декількох планах: моральному, соціальному і національному. І все це подав нам, наче випестував дитину, иклавши у свою розповідь увесь біль за власне нездійсненне кохання. Принаймні мені так здалося. Катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першої хвилини зустріли лише сором та осуд від громади. Ми бачимо, що віра у щирість почутів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, поступово призводять дівчину до трагедії. І ця трагедія полягає не в покаранні за те, що «не слухала Катерина ні батька, ні неньки», і не в тому, що, як твердять деякі сучасні літературознавці, Катерина віддала себе «москалю», знехтувавши українським парубком. Гадаю, що трагедія нашої Катерини – у знівеченні саме душі, а не тіла:

А за віщо, Боже милий!
За шо світом нудить?
Що зробила вона людям,
Чого хочуть люде?
Щоб плакала! Серце моє!
Тіло можна вилікувати, а розтоптану душу вже не воскресиш. Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був би геніальним письменником-психологом, якби цим і обмежився. Мене особисто вразив образ Катерини-матері, яку піднесли із сміття, куди її втоптали злі язики, два крила: віра у кохання і материнська свята любов до сина. Розуміючи, що для Івана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його:

Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина.
Може, слушно поставити питання: «Чому ж тоді вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки?» Думаю, тут сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і навіть ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити далі, ростити у щасті сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому підсвідомо дівчина вибрала смерть, віддавши їй перевагу перед життям-пеклом.

Але я все ж таки здебільшого погоджуюся з думкою, що в основі дівочої трагедії було нехтування батьківськими застереженнями, бо батьки ніколи не бажають дитині поганого, намагаються завжди захистити її від біди. Вони керуються досвідом, батьківським передчуттям. Катерині порадитись би з ними, прислухатися, а вже потім вирішувати.свою долю і, як потім сталося, долю ще однієї людини – сина! Тим-то й безцінна поема «Катерина», що вона вчить багато чому: честі, гідності, розсудливості, шануванню дорослих, старших за віком, почуттю відповідальності за життя близьких людей.

(1) Любіть (дієслово) красу (іменник) своєї (займенник) мови (іменник), звучання (іменник) слів (іменник) і (сполучник) запах (іменник) слів (іменник): (2) це (частка) квітка (іменник) ніжна (прикметник) і (сполучник) чудова (прикметник) коханих (прикметник) батьківських (прикметник) степів (іменник) (А. Малишко).

(Речення складне, бесполучникове, неокличне: 1) спонукальне, односкладне означено-особове, поширене, повне, ускладнене однорідними додатками; 2) розповідне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене однорідними означеннями).

Любіть підкреслити однією лінією;

красу, звучання, запах – пунктиром;

своєї, мови, слів, слів – хвилястою лінією;

це – однією лінією;

квітка – двома лініями;

ніжна і чудова – хвилястою лінією;

коханих батьківських степів – хвилястою лінією.

(1) Гроза (іменник) буде (прикметник) – (2) хмара (іменник) аж (частка) на (прийменник) землю (іменник) лягає (дієслово) (О. Коломієць).

(Речення складне, бесполучникове, розповідне, неокличне: 1) двоскладне, непоширене, повне, неускладнене; 2) двоскладне, поширене, повне, неускладнене).

Гроза підкреслити однією лінією;

буде – двома лініями;

хмара – однією лінією;

на землю – пунктиром з крапкою;

лягає – двома лініями.