На флейті осені тужливій
маестро-вітер награє,
і в унісон йому журливо
шепочуть айстри щось своє.
Поволі гнуться довгі віти
вагітних яблунь у саду,
і шелестить маестро-вітер,
що скоро дні тепла минуть.
Що забреде в холодні роси
по пояс вишня молода,
що оксамит лугів покосить
мороз-косар, мороз-газда.
А серце вірити не хоче
в сумні пророцтва і пісні,
бо зелень буйна вабить очі
і хмари в небесах ясні.
Хоч свій різьблений скіпетр літо
і замикає на ключі,
та в осені давно пошита
багряна мантія з парчі.
