ну давайиши
Объяснение:
У житті повинна бути гармонія. Людина завжди прагне бути щасливою, а щастя — це наявність усього потроху, але досконалого й бажаного. Я вважаю, що в житті все повинно бути в своїх межах, вчасно, природно і водночас під власним контролем. Тоді будь-яке негативне життєве явище може бути подоланим, а позитивне стане замість нього домінантним у житті. Та все залежить від самої людини. А головне — це бути впевненим у своїх можливостях, не зупинятися на досягнутому й увесь час прагнути до вдосконалення. Треба пізнати спочатку себе самого, зробити відповідні висновки й потім, уникаючи своїх негативних рис, працювати над своїм інтелектуальним, моральним і духовним розвитком як особистості. Самопізнання має тривати упродовж усього життя, бо на кожному етапі власної досконалості у людини виявляються нові якості.
Життя — не «практика без теорії», і тому воно таке яскраве і непередбачуване людьми: якби життя проходило спокійно, врівноважено, без лиха і суму, без поразок, тоді б не існувало радості; якщо не було б горя, то людина не знала б щастя. Тому дуже важливо знаходити «золоту середину», вірити в світле майбутнє й просто радіти тому, що живеш, не звертаючи уваги на дрібні проблеми. А допомагають у цьому добро, тепло, ласка, щирість самої людини, які згодом обов'язково повернутьс до неї від тих, хто її оточує. Перемагає завжди добро; якщо хочеш бути щасливим — будь ним, поводься з людьми так, як хочеш, щоб вони поводилися з тобою, - ці істини вічні й не потребують коментарів, саме за ними я і намагаюся жити.
Найбільшою людською вадою я вважаю егоїзм. Егоїзм, байдужість, холодність - це найгірші риси людини, бо саме з них народжуються жахливіві злочини, підлі вчинки, обман, зрада. З людьми, які мають такі риси, не варто мати справу, не можна прислухатися до їхніх порад. Дуже прикро, що нерідко людей оцінюють "по одежі", не враховуючи їхню сутність, не заглядаючи і їхній внутрішній світ. Якби люди усвідомили, що найголовніше - це взаєморозуміння, не було б багатьох прикрих конфліктів між ними, незрозумілих самогубств, страждань. Адже є люди, які всі свої добрі риси характеру ховають у глибині серця, не відкриваючи себе тим, із ким спілкуються. Щодо мене, то я хочу бути для кожного приємним і щирим співрозмовником, завжди жити в такому суспільстві, де зможу вільно духовно зростати, збагачуватись, набувати знань і досвіду у взасостосунках із людьми. Це - нормальне життя, до якого я прагну.
Велика Вітчизняна війна… Страшна війна ХХ століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі до останньої краплі крові, вистояли і перемогли. Для України ціна тієї перемоги жахлива – мільйони людських життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений. Гоїлися рани, зростали повоєнні покоління… 65 років тому земля нашої нині незалежної держави була звільнена від завойовників. Все менше залишається учасників, ветеранів війни. Честь їм і шана живим! Вічна слава загиблим! Хай не згасає пам’ять про героїв!
Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.
Друга світова війна стала найбільш кривавою в історії людства. Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також усіх жертв.
День пам’яті та примирення та День перемоги символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Вона скінчилася і найважливішим її підсумком має бути не перемога, а мир.
Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати українців і громадян України інших національностей упродовж 1939–1945 років. Найтяжчі – демографічні, які оцінюють у 8–10 мільйонів осіб.
Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння намагалася продемонструвати на наших землях прихильність до українства. Однак єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.
У Другій світовій війні Україні випала героїчна і разом з тим трагічна роль. Єднання суспільства навколо усвідомлення цієї істини й надалі сприятиме ефективному протистоянню зовнішнім викликам та загрозам.
Сьогодні Україна, як і у роки Другої світової війни є епіцентром протистояння агресору. Україна є важливим чинником європейської безпеки у протистоянні російській агресії
