ОЧЕНЬ НАДО Поширене означення не відокремлюється комами в реченні (розділові знаки вилучено)
А Рівний степ залитий сонцем одразу принишк.
Б Розбуджений подихом весни Дніпро гнівно трусонув могутніми плечима і скинув із себе крижаний панцир зими.
В Молодий Петро стрункий широкоплечий з русявим чубом і синіми очима стояв серед
хати.
Г Гілки дерев зволожені по-весняному мокро блищали.
Д Перекраяні вузькими довгими нивами обабіч шляху лежали незнайомі поля.

Ім'я іменник і прикметник - самостійні частини мови, проте в пропозиції між ними завжди встановлюється зв'язок, при якому іменник виступає в ролі домінанти, а прикметник - в ролі залежного слова. Визначити таку зв'язок дозволяє смисловий зміст понять «іменник» і «прикметник».
а питання хто? відповідають іменники, що позначають одухотворені предмети-на запитання що? - Іменники, які називають предмети неживої природи або абстрактно-абстрактні поняття.

Кожен предмет або явище має певними ознаками, конкретизують його значення. Яблуко може бути круглим, солодким, червоним, зрілим або довгастим, кислим, зеленим- вітер - сильним, помірним, южним- повінь - несподіваним, катастрофічним або просто сильним. Слова, які називають ознаку предмета, є прикметниками. Вони відповідають на питання який? яка? яке? в залежності від роду іменника, до якого відносяться:

мудрець (який?) седой-

кінь (яка?) норовістая-

озеро (яке?) мальовниче.

Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс. 

Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця. 

Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики. 

А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі. 

Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!