ЩИ́РІСТЬ, рості, ж. Властивість за знач. щи́рий. Енергія, що нею пройнято було всю його постать, врода, палкість, щирість — все це надзвичайно вражало дівчину (Гр., II, 1963, 28); Чуло материнське серце, що сталась якась зміна в синові, не було в нього попередньої щирості, запальності (Збан., Таємниця.., 1971, 49); — А тобі чого тут треба?.. — Працювати,— сказав він коротко і знову усміхнувся з такою чарівною щирістю, що бригадир-механік пом’якшав (Багмут, Опов., 1959, 95); Відчувши щирість наших розмов з ним, дід Галаверда шанобливо підступив до нас (Ле, Опов. та нариси, 1950, 30); Пройшли літа, а ти не розгубила Ні серця жар, ні щирість почуття (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 137); Художня сила, оригінальність і новаторство Сосюри виявляється в простоті, правдивості, щирості тону, внутрішній схвильованості (Рад. літ-во, 4, 1963, 46); // Щире ставлення, стосунки між ким-небудь. — Не гадайте [пане адвокат], що мужик вірить у вашу щирість до нього (Март., Тв., 1954, 208); [Орест:] При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний! (Л. Укр., II, 1951, 28).
◊ По щи́рості: а) (у сполуч. з дієсл. балакати, розмовляти, сказати і т. ін.) відверто, не приховуючи нічого. — От компанію твоїх молодих товаришок я люблю. Ці мені приємні! Зійдуться до тебе, любенько й по щирості балакають, читають сучасні книжки, говорять про сучасні ідеї (Н.-Лев., VI, 1966, 21); Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калинович міг іноді побалакати спокійно, по щирості (Фр., VI, 1951, 332); За працею, за громадською роботою Павло майже ніколи не розмовляв з батьком по щирості (Кир., Вибр., 1960, 326); б) (у сполуч. з дієсл. давати, дарувати, наділяти і т. ін.) не шкодуючи, щєдро. Він.. дістав цукерки в блискучих обгортках й по щирості обділив Франку, Кулину, Ясю — всіх дівчат (Чорн., Визвол. земля, 1959, 81); — Смачний тютюнець? — питав Орлик, по щирості насипаючи тютюну в жменю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 163); По щи́рості сказа́вши див. сказа́ти.
Объяснение:
Автобіографія
Я Цімлянський Руслан Віталійович, народився 14 травня 1963 р. в селі Лиса Гора, Вінницької області.У 1970 році пішов в перший клас Лисогорської СШ. З 1970 по 1980 рр. навчався у школі, а з 1981 р. вступив до Ілінецького будівельного технікуму. У 1983 р. був покликан в ряди збройних сил України, для проходження служби в армії. Після демобілізації з лав армії у 1985 р. продовжив навчання у технікумі, який закінчив у 1987 р.
З 1987 по 1990 рр. працював прорабом. З 1990 втратив роботу у зв’язку зі скороченням штатів. На данний момент я безробітній.
У 1991 р. одружився на Костяенковій Олені Сергіївні. У 1993 р. народився син - Геннадій.
Мій батько Цімлянський Віталій Аркадійович, 1941 року народження, пенсіонер, проживаючий в Вінницькій області селі Лисій Горі.
Моя мати – Цімлянська Настя Петрівна, 1947 р.н., продавець, проживає з адресою - село Лиа Гора.
До судової відповідальності ні я, ні мої родичі не притягувалися.
Підпис Дата
