Объяснение:
Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"
До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...
Опис міста
Якось взимку ми з батьками приїхали до їхніх друзів у чудове приморське містечко Бердянськ. Взагалі-то, це курорт державного значення, з цілющими морськими грязями, вузькою смужкою піщаної коси, що на кілька кілометрів врізається в морський простір, пляжами, парками розваг. Влітку він, мабуть, потопає в зелені та повниться дзвінкими голосами відпочивальників. Та я гуляв містом холодною безсніжною зимовою дниною, і вона справила на мене неабияке враження.
Частина міста розташована на горі відносно берега моря, цей район так і називається між людей. Там знаходяться промислові підприємства та житлові квартали. Проте найкраще, що є в тому районі – це вид, що відкривається перед очима. З Гори увесь Бердянськ лежить перед тобою як на долоні – будинки та дороги, головна алея, що веде до пляжу, Набережна. Прямо від місця, де я стояв, від оглядової площадки, широка вулиця, що починалася це зі сходів спуску з Гори, пролягала крізь центр міста і доходила аж до моря. Море – це те, що вражає найбільше, навіть зимою. Безкрайній простів, що впирається лише у горизонт, зліва направо, скільки сягає погляд,. Таке свіже прозоре повітря, така воля для очей! Того дня море якраз почало відтаювати, звільнятися з крижаного полону.
Зверху, з району Гори я бачив і, здається, навіть чув, як шумить порт, хоч кораблів у ньому не було. Бачив великий прямокутник ринку, біля якого було багато людей та їздило безліч автобусів. Не можна було не помітити і найвищу будівлю центра міста – готель "Бердянськ", і декілька нових торгівельно-розважальних центрів. Містечко взагалі не висотне, а в центрі його більшість будинків мають два-три, максимум п’ять поверхів. Квартали багатоповерхівок видніються зліва від мене – на Горі та в районі вокзалу, а приватний сектор – справа, прямо рядом з водою, буквально у двадцяти метрах!
