Прочитати текст, визначити й написати: тему, основну думку і план тексту. БАТЬКИ І ДІТИ

Якось до редакції журналу восьмикласниця надіслала листа. У ньому йшлося про те, що дівчина соромиться власних батьків: вони обмежені, неосвічені, немодно одягаються, неправильно наголошують деякі слова.

Протягом останнього року авторка листа жодного разу не вийшла з дому разом з батьками. Коли в школі призначають батьківські збори, дівчинка навмисне не сповіщає про це батьків. Не вистачає, щоб учителі побачили, які вони «відсталі»!

Що ж перешкоджає дівчині шанувати людей, які дали їй життя? Наївно думати, що причиною є немодне вбрання чи неправильна вимова слів. Щось тут глибше й важливіше. Що ж саме?

Дорослішаючи, юні починають серйозно замислюватись над своїм місцем у суспільстві – нинішнім та майбутнім. У їхньому лексиконі з’являються слова «престиж» та "престижний". Особистий престиж пов’язується з престижем родини.

Що ж таке престиж? Це – громадська оцінка суспільної значущості людини.

До 14 – 15 років діти вже пережили вік безумовного прийняття всього, що оточує їх в отчому домі. Вони намагаються самі оцінити поведінку членів сім’ї, їхні характери, моральні риси. Їх починає цікавити становище батьків у суспільстві, їхні посади, ставлення до них співробітників, знайомих, сусідів.

Якщо освіченість батьків, їхні досягнення визнаються й поважаються значним колом людей – це предмет гордості дітей.

Та чи кожен чотирнадцятилітній спроможний зрозуміти, що посада й зарплата – лише зовнішні вияви значущості будь-якої людини? Що справжнє багатство сім’ї – не меблі й одяг, а духовна спорідненість, близькість між дітьми й батьками? Що справжній престиж сім’ї визначається не наявністю або відсутністю автомобіля чи дачі, а душевною щедрістю, чесністю, безкорисливістю, трудолюбством рідних?

Толерантність у ставленні до найближчих людей не є виявом безхарактерності. Чимало видатних людей залишили спогади про батьківський дім, про батьків та матерів. І от що цікаво: виходить так, що в більшості непересічних людей були виняткові матері! Розумні, терплячі, лагідні. У чім тут справа?

Очевидно, видатні люди тому й стали видатними, що мали досить розуму й і, аби в усьому виділити головне, виділити суть. У матері вони насамперед помічали самовідданість, цінувати її любов і її намагання зрозуміти власну дитину.

Кожне наступне покоління відрізняється від попереднього. Тому й кажуть у народі: «Стався до батьків так, як хотів би, щоб діти твої ставилися до тебе». (За Є. Лосото.) (354 сл.)

У житті кожної людини є місце мрії. Мрія – це така річ, яка змушує людину рухатися вперед, працювати над собою, ставати краще, робити звершення. І все це лише для того, щоб у кінцевому підсумку досягти своєї мрії. Чоловік, який має мрію, насправді виглядає навіть краще, ніж той, хто її не має. У людини, яка має мрію, горять очі, вона виглядає живою і активною. При погляді на неї стає чітко зрозуміло, що ця людина дійсно знає, навіщо живе, і яке у неї призначення на цій Землі. Іноді це дуже важливо.

Я не є винятком з цього правила, і я теж мрію. Іноді буває так, що я починаю замислюватися про свої мрії, малювати картини власного успіху в своєму розумі. Деколи трапляється так, що це займає надто багато часу, тому що я вже відчуваю, що замріявся і що пора нарешті займатися більш важливими справами на шляху досягнення та реалізації мрії. Варто відзначити, що нічого поганого в тому, що я мрію, насправді немає. Я переконаний, що коли людина мріє, уявляє собі образи свого майбутнього успіху, вона насправді наближає цей успіх до себе, робить його більш вірогідним і досяжним. Саме з цієї причини я настільки активно мрію.

Звичайно, я чудово розумію, що мрії не збудуться самі по собі, необхідно робити щось на шляху до того, щоб вони збулися. Але я знаю, що потрібно для цього робити. Перш за все, треба не тільки мріяти, але і багато працювати. Праця – це основа людського життя, завдяки праці людина істотно відрізняється від тварин, інших істот і тому подібного. Саме праця прикрашає людину, а не сам факт мрії. Праця є прямим шляхом до того, щоб мрія збулася і стала реальністю, а тому, якщо ви мрієте і тільки, знайте, що без праці мріям вашим ніколи не реалізуватися.

Ще вчора стояли тріскучі морози, а сьогодні на вулиці раптом все змінилося. Стало якось по-особливому. Відразу і не зрозумієш, що сталося, але придивившись, ми бачимо, як почали танути бурульки. Їх краплі зливаються в унісон, створюючи цікавий мотив мелодії весни. А цей яскравий сонячний світ! Він же не просто став яскравим, але ще й відчувається виходить від нього тепло. Так і хочеться підставити своє обличчя тепла, першому весняному сонцю. А ось придивившись, ми бачимо пробиваються перші квіти, які стрімко рвуться на волю з-під снігу. Але це триватиме не довго, адже перший подих весни, про яку ми пишемо твір, опустилося на землю. Тому доказ веселі струмочки, що стрімко кудись біжать. Весна тільки починає вступати у свої права, а природа вже поспішає пробудитися і порадувати своїми першими фарбами. На вулицях стає жвавіше, метушливо. Кожен намагається довше побути на вулиці і по ігати за перетворенням природи.