укажіть рядок у якому всі числівники є порядковими: а)дві п'ятих, третій, шістсот; б) вісімнадцять, дев'ять, сьомим; в) тридцятьох, двома, десятого; г)сьомими, тридцятий, першим. ​

-Привет, Олег!

-Привет, Юле!

-Как те из * ездила на экскурсию?

-Мне там очень понравилось.

Что ты там видела?

Ми были в прекрасном городе Ужгород. Там так гарно.Велики улице, река Уж, шоколадная мастерская и много иншого.Це не обычное город я бы туда ездила еще и еще!

-Повезло тебе Я бы тоже хотела поехать туда!

Ми с классом едем еще раз, хочешь поехали с нами.

-О! Это замечательно! Я с у родителей, думаю, они пригодятся.

Ну хорошо, извини, но мне пора бежать на урок.

-Пока пока.

-Бывает

знак * ЕТО апостроф.

Объяснение:

Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.