гарний-хоч картину малюй,хоч з лиця воду пий; безліч-хоч греблю гати; сумний-мов у воду опущений; щезнути-як скрізь землю провалитися; дивитися-не спускати очей,їсти очима; злякатися-взятися страхом,душа завмерла,кров у жилах завмерла; загордитися-задерти носа; утекти-дати драла,накивати п"ятами,дати ногам волю; сміятися-сушити зуби; перестаратися-передати куті меду; замовкнути-прикусити язика,ні пари з уст,набрати в рот води; переляканий-як з хреста знятий; мало-як кіт наплакав,моі заячий хвіст; дрібний-як макове зерно; бути першим-грати першу скрипку; дуже далеко-на край світу.
Серце калатає, душа розмикається, вона має ввібрати в себе– ці радісні слова. Співає й землі. Біла сизість снігів переходить в сизу білість неба, створюючи, нерозривність. І ти ніби бачиш над тобою, і поперед тебе шугають янголята… Різдвяна казка! Певна річ наша земля зберігає інформацію, яку чужинці-заволоки ніколи не вичитають: ані зі снігів, ані з марева, ані з розлитих у повітрі щедрівок. І починаєш розуміти ту тоскну необхідність наших емігрантів, що воліли б хоч померти на рідній землі. Ми відчуваємо власне тіло не бачачи власного випромінювання не фіксуючи космічних променів, які проймають наше єство. Зоряні пульсування зливаються з незримими спектрами променів від землі, такі імпульсі відчувають тільки люди споріднені із землею. Ці імпульси закладені в безсмертних колядках і щедрівках.
