ответ:Недалеко від міста Чигирина, над річкою Тясмином, під великим лісом
притулився хутір Хмельницьких на ймення Суботів. Заснував його Богданів
батько, Михайло. Ходили там табуни диких коней, сайгаків, турів. Далі, ближче
до моря, випасали свої отари овець і табуни коней волохи, турки, татари.
Гарно було тут господарювати, але небезпечно. Михайло Хмельниченко
поставив двір міцний, завів господарство, жив заможно, у достатках. З дітей
один тільки син Богдан Зиновій виріс. Меткий хлопець удався, сильний, як
вогонь, скорий, розумний і дотепний, сміливий і завзятий.
Підучивши вдома, батько послав Богданка в Галичину, в колегію. Там
учив він, окрім різних предметів, найбільше латинської мови, бо нею тоді всяке
діловодство велося по судах, по урядах.
Тягло його на Дніпро, у безкраї, сповнені свободою степи. Пішов на
Запорожжя, на Січ, бо там найліпше можна було навчитися воєнного ремесла,
стати досвідченим вояком, нещадним до своїх ворогів.
Объяснение:Вот текст)
- Привіт, Якове, я рада тебе бачити!
- Добрий день, матусю.
Я хочу тобі де що розповісти!
- Я уважно слухаю.
- Сьогодні Евгенія Андріївна говорила про наші щедрівки - українські! Вони такі гарні, але я не можу зрозуміти, хто оце все вигадав?
- Ну слухай, сину. Деякі щедрівки створив народ, наші пра-пра-пра-пра-пра бабусі й дідусі.
- Тобто мої пра-пра-пра родичі розмовляли з птахами?
- С чого ти взяв?
- В одній щедрівці ластівка кликала господаря...
- Якове, це все вигадки, які робили великі справи у ті часи.
