Життя вимагає від нас вчинків. Без них неможливо розвиватись, рухатись до мети, самовдосконалюватись та перемагати. Але тут постає питання, якими саме вчинками ми намагаємося забезпечити свої поставлені цілі? Чи завжди вони є виправданими? Є такий гарний вислів «Переможців не судять». Справді, переможці постають перед іншими героями, що змогли зробити те, на що інші не наважувались. Але, на мою думку, ця позиція має зворотню сторону.
Дуже часто у боротьбі за перемогу, навіть під якимись , наприклад, визвольницькими гаслами, людина ризикує «загратися» в героя, ставлячи своє життя та долі оточуючих під загрозу. У ім’я благородних ідей та переконань Тарас Бульба з повісті Гоголя вбиває свого сина. Хіба він герой-патріот? Як а мене, ні, він нещасна людина з трагічною долею.
Часто найстрашніші вчинки люди творять, прикриваючись благими гаслами. Ні в якому разі не слід забувати, що найголовніше у житті – залишатися людиною. Ми не називаємо героями солдатів німецької армії, з якими воювали наші діди у Другій Світовій війні, та навіть серед них – серед ворогів-окупантів – були такі, що таємно годували наших жінок та дітей, не даючи їм вмерти від голоду. Ніхто не може вважатися героєм, якщо на його совісті є хоча б одна зламана доля або життя. Обставини життя часто змушують поступитися своїми інтересами та навіть у цю скрутну мить треба пам’ятати, що людяність має залишатися найвищою цінністю. ЇЇ складові – мужність, благородство та честь – роблять людину героєм в очах інших, навіть якщо вона фактично є переможеною стороною.
Нехай в цей складний період нашого суспільства усі загадають цю істину. Бо це і є справжній героїзм.
