Мультфільм в уяві.Слова черепаха,відро,ручка,курка,береза,скакалка,шляпа,морозиво,сонечко,велосепед.​

Щоб розчинити камені в нирках, сечоводах, жовчному міхурі, можна використовувати такі засоби:
— 20 г лимонної кислоти (вичавлений лимон), 20 мл (1 ст. л.) маслинової олії, 20 мл горілки. Змішати й пити після кожного прийому їжі протягом 1—3 місяців. Після цього пройти УЗД-обстеження. За потреби лікування продовжити;
— 1 ст. л. яблучного оцту, 1 ст. л. меду на 150—200 мл перевареної води. Усе ретельно перемішати. Пити перед їдою в разі нормальної кислотності та після їди — в разі підвищеної;
— у щоденному раціоні повинні бути яблука. Відразу після їхнього дозрівання (1—2 місяці) потрібно щодня з’їдати по 1 кг цього фрукту будь-якого сорту, пізніше обирайте ті сорти, які довго зберігають вітаміни (наприклад, симиренка та інші), з’їдаючи по 1—3 на день. Дотримання цього правила до очистити жовчні й сечові шляхи, нирки та печінку від каменів.
Для нормального травлення потрібно:
—постійно вживати в перших і других стравах натуральний (6%) яблучний або виноградний оцет, хрін та гірчицю, а під час приготування будь-яких страв додавати чорний запашний перець (мелений або у вигляді горошку), лавровий лист. Наприклад, під час приготування вареної картоплі в каструлю треба покласти по 2—3 горошини чорного й запашного перцю, 1 великий лавровий лист, 1 велику цибулину, 2 зубчики часнику;
— крупи прожарювати перед уживанням на сковороді близько 6 хвилин для знищення різних мікроорганізмів, цвілі та вірусів, що оселилися в них під час зберігання. Не всі мікроорганізми гинуть у киплячій воді, а на сковороді температура вища, крім того, дію підсилює кисень повітря;
— хліб обов’язково пропускати через тостер (термообробка для усунення мікроорганізмів), а сир перед уживанням обробляти над парою;
— щодня з’їдати 2—3 зубчики часнику та 1 цибулину в будь-якому вигляді;
— у щоденному раціоні мати такі ягоди, як журавлина, брусниця та чорниця — свіжі або перетерті з цукром. Вони допомагають не тільки нормалізувати травлення, але й підтримувати імунітет.

У разі отруєння:
— швидку до надасть суха гірчиця: 1 ч. л. заварити в окропі, охолодити й випити. Можна вживати цей засіб з молоком або кефіром, але попередньо гірчицю потрібно заварити в киплячій воді (1 ч. л. гірчиці на 0,5—0,3 склянки води), а після цього розвести молоком або кефіром;
— перевіреним засобом є йод із крохмалем — 20 крапель на склянку завареного крохмалю. Можна також йод розводити фруктовим або молочним киселем.
Для очищення крові від різних паразитів:
— 1 ч. л. 5% спиртового розчину йоду та 1 ст. л. крохмалю розмішати в 50 мл холодної води, залити окропом (200 мл) і перемішати. Пити по 3—5 чайних ложок зі 100—150 мл молока або киселю через 30 хв після їди один раз на день за схемою: 5 днів — перерва 5 днів, потім знову 5 днів і т.д.

За перших ознак застудного або вірусного захворювання:
— необхідно пити на ніч 100—150 мл молока з гірчицею (1/5 чайної ложки, завареної у 20 мл окропу). Цей же рецепт допомагає в разі гострих і хронічних захворювань дихальних шляхів, а також запальних процесів внутрішніх органів. Застосовувати до поліпшення стану, після цього припинити вживання гірчичної суміші.

Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе».                                                          Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.