Запитання 5 У якому реченні виділені члени речення не відокремлюються.
варіанти відповідей
А. Обабіч шляху лежали незнайомі поля перекраяні вузькими довгими нивками.
Б. Вимиті вчора коси тонко пахли суницею.
В.Голубе сонце вкрите рідкими хмаринками щиро лило ясне світло на лани.
Г. Гори сплять оповиті туманом.
Запитання 6
Укажіть речення з уточнювальною обставиною часу.
варіанти відповідей
А. Тут, серед швацького краму, вони й стріли Павла Павловича.​

Посієш впору - збереш зерна гору. (Нар. творчість) 2) Ти зійди на гору

брате і поглянь на схід - стали світлі наші хати світ. (Я. Колас) 3) І

добре синові - в нього є мати. І добре матері - в неї є син. (А. Малишко) 4) Не

плюй в колодязь -пригодиться води напиться. (Л. Глібов) 5) Перемога прийде -

але не сама її треба ще здобувати. (Ю. Смолич) 6) Я пам’ятаю - на Дніпрі од

берегів пахли трави. (М. Сосюра) 7) Поглянув я на ягнята - не мої ягнята.

Обернувся я на хати - нема в мене хати. (Т. Шевченко) 8) Здобудеш освіту -

побачиш більше світу. (Нар. творчість)

8. Небо оновляється: засиніло зовсім повесняному. (О. Гончар) 9. І став довгожданий ранок: теплий прозорий щедро

обсипаний позолотою сонця. (Я. Баш)

1. Хай оживає істина стара: людина починається з добра (Л. Забашта). 2.1. Хай оживає істина стара людина починається з добра (Л. Забашта). 4. Ксенія була

обдарованою дівчинкою: я щодня насолоджувалася класикою у виконані юної

піаністки (Г. Паламарчук). 5. Вже пахло морем: ось-ось воно мало з’явитися

із-за обрію (О. Гончар). 6. Не вчи плавати щуку: щука знає цю науку

Ось і минув іще один день марного чекання на твій приїзд додому. Минають дні за днями, тижні за тижнями, місяці за місяцями, а тебе все щось не відпускає приїхати до мене, до твоєї мами. Якби ти знав, дорогий мій сину, як важко мені бути в чотирьох стінах наодинці зі старістю. Я все прекрасно розумію: в тебе своє життя, дружина, син, робота… Але ж я — твоя мати, котра дала тобі життя, важко ростила тебе сама, долаючи труднощі. Тому, мабуть, і народила тільки одного сина. Більше не змогла б поставити на ноги.Я леліяла тебе, як квіточку. Коли хворів — ночей не спала, часто працювала неповний робочий день, бо ж не було тебе на кого зоставити. Бувало, що й недоїдала. Твій батько нас залишив, коли ти ще був маленьким і дуже хворів. Він злякався труднощів. Та й батьки його нашіптували, що я маю тільки гарну довгу косу, а ні статків моя родина не нажила, ні вищої освіти мені не дала.Я все витримала, хоч інколи хотілося руки на себе накласти. Гірко плакала ночами, а раненько йшла до роботи. Водила тебе спершу в садок, згодом — до школи. Коли тобі виповнилося 11 років, я зустріла собі пару, але той чоловік не зміг стати тобі батьком. Його не цікавила дочка від першого шлюбу, а тут іще й ти. І я знову добивалася всього сама. Придбала квартиру, все, що треба було для життя, вчила тебе. Всю свою ласку й любов віддавала тобі одному, виконувала всілякі твої забаганки. Потім ти служив в армії — і моє серце заходилося тугою. Молилася, щоби все в тебе було добре, щоб не забрали тебе до Афганістану.Плакала ночами, просила Матір Божу, щоби захистила тебе в чужому краю. І, слава Богу, дочекалася тебе з армії. Якось раптово ти одружився. В мене народилася внучка. Я любила всіх вас, але… не була чомусь зігріта вашою любов’ю. Все робила сама. Поки ви спали, я піклувалася, щоб вас чекав смачний сніданок, чистий одяг. Як не старалася, а невістка лише раз назвала мене мамою. Мені було прикро, та я мовчала…А потім ви раптово переїхали до свахи. Потім я пережила зраду твого вітчима. Ми розлучилися. І ось я сама. Була родина — і не стало. Тиша в квартирі… Її порушує тільки цокання годинника й муркотіння кішки.…Навідувався до мене ти, сину, рідко. Завжди поспіхом. Коли я ще працювала, то за роботою і між людьми час збігав швидко. А як пішла на пенсію… Часу багато, не маю куди себе подіти. Щоб не збожеволіти від самотності, переїхала в містечко свого дитинства. Але й тут у кожного — свої проблеми. Старих друзів розгубила, нових не придбала, а відстань до тебе, сину, стала більшою.З першою дружиною в тебе не склалося. Ти одружився вдруге. Я розумію, що клопоту тобі додалося, але моє серце так хоче тепла й уваги від рідного сина. Я часто згадую, як ти був маленьким, як допомагав мені. А тепер сапаю грядки сама. Тримаю невеличку господарку, город. Передаю вам сумки, а ви часом і подякувати забуваєте. Але я мирюся з усім, аби вам було добре.Особливо гірко мені, коли ти забуваєш привітати з днем народження, Новим роком… Дужче болить, що син забув про рідну матір. Коли ти був малим, а я інколи плакала від якоїсь безвиході, ти обнімав мене рученятами й шепотів: «Мамулечка-красотулечка, не плач. Я виросту, стану твоїм оборонцем і нікому не дам тебе скривдити».Де ж ти тепер, мій оборонцю? Чому не борониш мене? Наприклад, від злого сусідського слова. Бо як жінка на старість залишається сама, то вона нікому не потрібна, і кожен норовить ноги об неї витерти й боляче вдарити словом у саме серце. Почуваюся корчем при дорозі, якого кожен скубає. Приїдь, сину, розрадь мене у важку хвилину, витри мої пекучі сльози, дай прихилити свою сиву голову до твого мужнього плеча…З любов’ю — твоя мама.