Я ніколи не мріяла стати директором школи, оскільки, як мені здається, це дуже складна і відповідальна робота. А ще вона дуже нервова. Треба продумати геть усе: і щоб вчителів на школу вистачало, і щоб розклад уроків не мав накладок, і просто, щоб усі (вчителі, учні та їхні батьки) були задоволені. А це непросто.
Але, якби мені хоч на тиждень вдалося стати директором, я почала б з посмішки… Це дивно, скажете ви, як посмішка до тобі у роботі? А я вважаю, що до Від посмішки, як відомо, всім стає світліше. Не хочу, щоб мене боялися і питали в секретаря у якому я гуморі. А ще я намагалась би знаходити добрі слова для кожного вчителя і для кожного учня. Це дуже важливо, бо, як кажуть, добре слово і коту приємне. Можливо так мені вдалося б на цей тиждень зробити в школі більш домашню атмосферу. А можливо і ні. Хто знає. Треба спробувати.
Привіт, любий друже. Я так довго чекав твого листа, а ти не пишеш. Не знаю чому і питати не буду. Я навіть на тебе не ображаюсь, напевно справ багато... У мене теж життя кипить - справи, справи. Загалом все чудово, та знаєш, чомусь на серці важко. Просто хочу тобі дещо розповісти...
Якими ж важливими бувають листи. Хоча б по рядочку, хоча б по слову в них було, це не так важливо. Важливо лише те, що ти комусь не байдужий, потрібний, що хтось про тебе пам!
ятає. Зазирнеш у поштову скриньку, а там вже чекає на тебе біленький, такий довгоочікуваний лист, яке ж щастя охоплює серце! Та чи часто так буває? Кожного дня, подекуди, навіть, по кілька разів, зазираєш, з надією, а там... пусто. Сумно стає, якось боляче, хоча в серці ще живе надія на "завтра". Ось завтра, завтра обов!язково його принесуть. Ось так і сподіваєшся з дня у день. Добре, коли сподівання все ж таки виправдовуються звичайнісіньким листом, а от коли ні...
Дивно… якийсь лист, якийсь шматочок паперу, змушує битися серця людей частіше. І у такі моменти вже не важливо хто ти: старенька мати чи молодий парубок, міністр чи звичайний громадянин. Ми люди, і всі ми однакові, коли чекаємо. Різниця лише в тому, що хтось все ж таки дочекався, а хтось...
Невже байдуже? Але я так не хочу вірити в те, що комусь "на іншій стороні листа" байдуже. Я вірю, що і тобі, мій друже, не байдуже. І я буду чекати, я буду дуже чекати твого листа.
Пиши мені.
З любов`ю, твій друг.
