Моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. Я розкажу про дятла. Одного разу я поїхав до родичів у село. Там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.
І ось, під час моєї прогулки, я почув голосне: “Тук-тук!” . А потім пролунало чітке рипіння дверей: “Тр-р-р!”. Немовби хтось постукав, і для нього самі відчинилася старі та незмащені дер'евяні двері. Але у садку навколо мене ніяких дверей, звісно, не було! Я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою моєю головою.
Аж тоді я побачив, як щось червоне майнуло на стовбурі дерева. Я здогадався, що це дятел. У тіні старої розлогої яблуні спочатку можна було помітити тільки червоний капелюшок птаха. Чорно-біле пір'я дятла я побачив пізніше, коли очи звикли до тіні.
Бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! До того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. Відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення.
Птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. А відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “Тр-р-р!”. Побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. Оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу.
Я довго гав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. У високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.
