Простим є речення 1. Мов дві гілки ліщини, розійшлись дороги, і вечір сині тіні кидає на воду. 2.Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма, й ліщина галуззю стає сторчма. 3.Забрівши у хащі, закутаний у вітер, накритий небом і обмотаний піснями, лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом, і стигну, і холону, й твердну в білий камінь. 4.Та рвучий подув торсає похмуру тінь, що сволоком втекти не хоче в далечінь. 5.Струмки полощуть срібло тиші, в росі купається трава.

Волше́бная па́лочка (такжеволшебный жезл) — тонкая прямая палка или прут, иногда оформленная в виде копья или скипетра и с драгоценным камнем или какой-либо конструкцией на её конце[1]. В современной лексике словосочетания «волшебная палочка» и «волшебный жезл», как правило, связываются с магией[2].

Сам по себе данный образ известен с древнейших времён — археологами были найдены древние наскальные рисунки, на которых изображены фигуры, держащие палочки, и впоследствии многие индоевропейские народы изображали своих богов с различными предметами в руках (часто подобными палке), символизирующими их власть, и имели сказания о всевозможных волшебных жезлах. Жрецы целого ряда народов использовали подобия жезлов для совершения различных обрядов[3]. Существуют различные гипотезы о происхождении данного образа — связь с культом фаллоса или первоначальное использование в качестве барабанной палочки шаманами[4]

Для кожної людини дуже важливо те місце, де вона проводить своє дитинство. Дитинство – це пора, коли все в світі сприймається зовсім не так, як у дорослому житті. Діти навчаються життю по-новому, все, що відбувається в світі навколо них, – це щось цікаве, неймовірне. Саме з цієї причини для дитини весь світ є загадкою, яку той постійно по мірі свого дорослішання розгадує. Першим місцем, де все це у дитини відбувається, є рідна для неї вулиця.

Згадуючи своє дитинство і той вплив, який було справлено на мене рідною вулицею або двором, я відразу можуть виділити декілька найбільш важливих аспектів. По-перше, на вулиці свого дитинства я познайомився зі своїми першими справжніми друзями. Не можна по-справжньому дружити з людиною через Інтернет або ще якось ще заочно, дружити можна лише при особистому знайомстві. Як тільки я вперше вийшов на вулицю, я сам по собі почав з кимось знайомитися і спілкуватися, друзі з’явилися якось мимоволі, самі по собі. Разом з ними ми досліджували рідну вулицю, рідний двір і, незважаючи на те, що наша вулиця абсолютно звичайна і нічим не відрізняється від інших, ми завжди знаходили на ній безліч пригод, величезну кількість цікавих занять. Втім, вулиця подарувала мені не тільки приємні хвилини, але і перше в моєму житті розчарування. Звичайно, все не може бути настільки добрим і прекрасним, як хочеться, іноді в житті бувають проблеми. Я навчився цінувати хороших людей, довіряти їм, але і визначати того, з ким мені не по дорозі. Вулиця – хороший вчитель, вона дозволяє людині дізнатися багато нових людей, розширити коло своїх знайомств і навчити відрізняти хороших, відповідальних людей від негідників.