У кожного народу є свої традиції. Їхня історія досягає в глибину століть, сполучає в собі подання про світ, відношення до релігії, ознаки побуту
В останні роки ми часто звертаємося до традицій, тому що усвідомлюємо себе частиною великого народу з найбагатшими досягненнями культури. Той, хто не знає свою культуру й чурается свого язика, не може з повагою ставитися й до культури інших народів
Усвідомлення своєї причетності до великого народу — є усвідомленням себе самого, усвідомленням своєї значимості вмире.
Моє перше знайомство з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже маленьким
Було мені років 5 — 6, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого хрещеного. Тепер я знаю, що було це на Святвечір перед Різдвом. На вулиці вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто — колядував. Тоді я вперше почув колядки. Придя додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабаба розтлумачила мені й значення слів з почутої колядки, і самого обряду
Але самі повні враження про народні обряди я привіз із Львова. Разом з іншими учнями нашої школи два роки тому назад я побував на екскурсії в цьому стародавнім місті. Наша подорож була не тільки цікавим, але й пізнавальним, тому що ми не просто гали народні різдвяні обряди, але й приймали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів різдвяних пісень, почутих там, а в наступному році ми й самі ходили колядувати. Так що всі Святки пройшли незабутні. З тих пор я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю книжки, які містять свідчення про історію й культуру того або іншого народу, я порівнюю наші звичаї із традиціями інших регіонів України й інших слов’янських народів
Скільки обрядів довелося мені побачити. А скільки ще прийде побачити! Адже мир такий великий, життя так дивне, а традиції допомагають збагатити її.
Кожну епоху розвитку людства визначає моральної свідомості, який виступає домінуючим даного часу, певного народу, конкретних соціально – економічних умов. В усі часи людство надзвичайно обережно, делікатно ставилося становлення духовності особистості, адже міцному ґрунті духовності, моральності, культури зростає особистість відповідальна думку, , вчинок.
формування духовних цінностей студентської молоді є досить актуальною в . Сьогодні виступає активною силою політичних змін і залежно від того, які цінності вона у ці зміни, яку культуру впроваджує, багато в чому залежати майбутнє суспільства, його , напрям трансформації. Суспільство зацікавлене в тому, щоб ці цінності і були демократичними. Їх формування – завдання актуальне і таке, що потребує нагальної уваги.
Поняття "духовність", "духовний" сьогодні вживають кожному кроці. Гуманітарні науки, виховна діяльність спрямовані формування "духовного розвитку особистості", публіцистика закликає формування "духовних основ" життя і суспільства, зростання національної самосвідомості, взаємозв’язок освіти і церкви прискорив процес відродження духовності в її релігійно – конфесійному розумінні.
Розбудова української державності, проведення реформ, побудова громадянського суспільства неможливі без розвитку української духовності. Протягом років незалежності нашої країни основним завданням державного управління був розвиток економіки, тому вирішення проблем у духовній сфері суспільства відбувалося залишковим принципом. Відсутність чіткої програми духовного відродження українського суспільства гальмувало втілення будь-яких реформ у всіх сферах суспільного життя. Пріоритетною сферою у духовності і культурному розвитку суспільства була і залишається освіта. Тому головне завдання сучасної освіти – це розвиток духовної культури особистості, що в підсумку стає основою формування і становлення особистості.
духовності й духовної культури молодої людини завжди хвилювала й хвилює кожного педагога, вихователя, куратора, адже формування її духовної культури – це ще й формування її свідомості, світогляду, включення в економічне, політичне, культурне життя народу, уклад життя сім’ї, нації.
Оволодіння студентською молоддю духовною культурою підносить свідомість особистості вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів шляху його розвитку.
Духовно – моральне виховання молоді – це водночас велика відповідальність і джерело зміцнення нації. Духовно – моральний потенціал складають загальнолюдські та християнські цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Звичайно, людина не може жити тільки рахунок духовних цінностей. Але сучасна взагалі не бачить сенсу в духовності. Це певною мірою пов’язано із вихованням, а також середовищем, в якому людина реалізовується, суспільством, в якому вона живе. У теперішній , коли є можливості духовного зростання, сучасні молоді люди не потребують цього.
Потреба у спілкуванні, активному відпочинку зникає, адже зміну приходять віртуальні Інтернет-мережі, які пропонують молоді спілкування не виходячи із дому. Тому сьогодні необхідні більш дієві засоби залучення молоді джерел духовного, вічного, нетривіального, а також пробудження і подальшого духовного розвитку індивіда потрібно створити відповідні умови.
І питання це надзвичайно важливе, оскільки духовність – це творча спрямованість, наснага, енергія людини, її здатність самоусвідомлення себе як особистості. У практиці виховання пропонуються нині різні технології формування духовності молоді. Це і духовна реабілітація особистості через засоби масової інформації, через проникнення у світ мистецтва, через живе спілкування, позанавчальна виховна робота.
