Провідміняти порядковий числівник 635

Відповідь:НАГОЛОС - ДУША МОВИ*

Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.

Пояснення:

Водні ресурси країни – одне з джерел отримання питної води для населення. Довгострокова стратегія розвитку водних ресурсів України дозволила б краще забезпечувати українців питною водою, а державі економити кошти на очистці води. Крім того, беручи до уваги той факт, що її запаси розподіляються по території України не рівномірно (найбільші вони на заході, найменші - в південних районах Донецької, Запорізької, Херсонської, Одеської областей), це вимагає раціонального використання і охорони від забруднення. За статистикою, найкраще забезпечені питною водою Волинська, Чернігівська, Сумська області, а також північні території Київської та Полтавської областей. У промислово розвинених областях Донбасу та Придніпров'я якість питних вод останнім часом значно погіршилася. Але найбільш сумна ситуація складається у степовому Криму, у якому і до анексії забруднення підземних вод фіксувалося на більш ніж 30% усієї його площі. Для того, щоб різниця у кількості прісної води у різних областях України була менш відчутною, побудовано 1103 водосховища. Шість найбільших знаходяться на Дніпрі, іще одне велике водосховище на Дністрі. Крім того, створено майже 50 тис ставків, 7 великих каналів, 10 водоводів, тощо. Наразі попри те, що Україна має значні сумарні водні ресурси, велика їх частина не може бути використана. Як наслідок, за їх поновлюваними запасами на одного жителя, наша країна є однією з найменш забезпечених країн у Європі. Сучасний стан водних ресурсів Згідно з офіційною статистикою, щороку у водойми України скидають близько 300 млн кубометрів неочищених стоків. Неофіційна статистика показує значно гірші результати. Саме тому, назвати стан водних ресурсів країни задовільним не доводиться. Фактично у кожній з водойм можна легко зафіксувати перевищення допустимих норм забруднення. Середньорічні дані лабораторних вимірювань, які проводять органи Державного агентства водних ресурсів України, свідчать про підвищений вміст у воді контрольованих створів важко та легкоокисних забруднюючих речовин. Наприклад, у басейні річки Дністер у минулому році помітили значне погіршення якості води, але на це є свої причини. «У 2015 році відзначено тенденцію до погіршення якості води за органолептичними показниками (запах, кольоровість, прозорість). Таке явище, в першу чергу, є наслідком дії природних чинників – минулий рік був маловодним та спекотним», - інформують в Державному агентстві водних ресурсів України. Загалом,  висока температура у літній період щороку спричиняє масове «цвітіння» води і, як наслідок, зниження у воді розчиненого кисню до критичних значень та зростання показників, що характеризують органічне забруднення.