1. Від троянди - пахощі, від людини - праця.
2. Усяк розумний по-своєму: один спершу, а другий - потім.
3. День хвалять увечері, вечір - уранці.
4. Жито сіють у воду, а пшеницю - в пору.
5. Людина вмивається вранці, кішка - увечері.
6. Місяць потрібний уночі, а розум - постійно.
7. Молоде дерево гнеться, а старе ламається.
8. Не вчи орла літати, а рибу - плавати.
9. Незваному гостю місце за дверима.
10. Нема вовка без лісу, а села - без лихого чоловіка.
11. Не ясла до коней ходять, а коні - до ясел.
12. Поле має очі, а ліс - вуха.
13. Спочатку дерево у корінь росте, а потім - у крону.
Объяснение:
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги і тобі, осінь, за цю красу!
