якось взимку ми з батьками приїхали до їхніх друзів у чудове приморське містечко бердянськ. взагалі-то, це курорт державного значення, з цілющими морськими грязями, вузькою смужкою піщаної коси, що на кілька кілометрів врізається в морський простір, пляжами, парками розваг. влітку він, мабуть, потопає в зелені та повниться дзвінкими голосами відпочивальників. та я гуляв містом холодною безсніжною зимовою дниною, і вона справила на мене неабияке враження.
частина міста розташована на горі відносно берега моря, цей район так і називається між людей. там знаходяться промислові підприємства та житлові квартали. проте найкраще, що є в тому районі – це вид, що відкривається перед очима. з гори увесь бердянськ лежить перед тобою як на долоні – будинки та дороги, головна алея, що веде до пляжу, набережна. прямо від місця, де я стояв, від оглядової площадки, широка вулиця, що починалася це зі сходів спуску з гори, пролягала крізь центр міста і доходила аж до моря. море – це те, що вражає найбільше, навіть зимою. безкрайній простів, що впирається лише у горизонт, зліва направо, скільки сягає погляд,. таке свіже прозоре повітря, така воля для очей! того дня море якраз почало відтаювати, звільнятися з крижаного полону.
