Відповідь:
На мою думку, гідність людини полягає у її чесності, толерантності, внутрішній порядності та культурній поведінці. Це поняття тісно пов’язане з людяністю і відноситься до справжніх життєвих цінностей людини.
Я вважаю, що людей, абсолютно позбавлених гідності, не існує. Якщо вони і є, наприклад, особливо небезпечні злочинці в тюрмах, то їх не можна вважати людьми. Скоріш, це звірі в людській подобі.
Гідність притаманна тому, що має певні моральні цінності, сформовану систему світогляду. Така людина є справжнім патріотом своєї держави, вірним сином чи дочкою, гарним батьком або матір’ю, братом чи сестрою у власній родині. Саме на таких чоловіках і жінках тримається світ. Завдяки їм правда перемагає брехню, а добро
Отже, у моєму розумінні, гідність людини полягає у морально-етичних принципах, затверджених суспільством. Мова йде про щирість, доброзичливість, співчуття та благородство. Треба з дитячих років дотримуватися еталонів правильної поведінки в суспільстві, а також виховувати в собі відповідальність — за свої слова, дії та вчинки.
Пояснення:
Твір-опис місцевості за картиною К. Ф. Юона «Березневе сонце»
Скільки прекрасних полотен створено художниками, в яких вони передали свою захопленість красою рідної землі! «Золота осінь» і «Березень» І. Левітана, «Ставок, що заріс» В. Полєнова, «Українська ніч» П. Куїнджі, «Корабельний] гай» І. Шишкіна… Усе це — шедеври, те, без чого людина побіднішає. Худож-! ник ніби нагадує нам: «Люди, зачекайте! Озирніться навкруги — світ дивовижний та неповторний. У кожній квітці, в кожній гілочці, росинці, у кожнім сві-’ танку та надвечір’ї — невпинна робота природи, яка вам дарує красу». Написана 1915 року картина К. Ф. Юона «Березневе сонце» — найвідоміший пейзаж видатного російського художника. Він переносить нас у ті часи, коли російські селяни ставили свої хати з дерева. Вони були великі, добротні, затишні, як на картині Юона. Стоять такі хати, повернувшись лицем до проїзного шляху, поблискують на сонці високо піднесеними над землею вікнами. Що не хата — то хороми. Під її дахом жила зазвичай велика родина. З таких осель виходило у поле відразу чоловіків з десятеро. Поки що до польових робіт далеко. Дахи хат щільно вкриті снігом.
Снігове покривало огорнуло і землю. Дивишся на картину і думаєш: мабуть, минулої ночі по вулицях села носилася завірюха. Але розумієш, що зима мало-помалу починає поступатися весні. На снігу — довгі тіні від дерев, від коней, яких осідлали сільські дітлахи. Протоптаною стежкою вирушили вони кудись за село, (нертаєш увагу на гряду високих беріз. Березневе сонце на заході запалює стовбури та гілки дерев яскравим полум’ям. Здається, від них ллється тепло. Позолочені сонцем дерева, наче велетенські сторожі, застигли біля будинків селян. Може, посаджені вони дідами-прадідами теперішніх мешканців села. Старі дерева у правому куті картини тягнуться до сонячного світла своїми вузлуватими скривленими часом та негодою гілками.
Увагу глядачів привертає забавна сценка: яскраво-червоне у сонячних променях лоша щойно прийняло снігову ванну і ще не встигло обтруситися. Чорний собака з обуренням обгавкує «снігове чудовисько». Дивлячись на картину, відчуваєш дивовижний стан спокою і умиротворення, яким буквально дихає полотно. Адже К. Ф. Юон написав цю картину після дев’ятидобової бурі і виснажливого снігопаду. Хочеться надовго зберегти у нам’яті цей дивовижний сільський пейзаж, відчути себе вершником і проскакати засніженою вулицею на околицю села, поглянути у блакитну далечінь, звідки неквапливо йде весна…
Объяснение:
