Ікона Покрови Пресвятої Богородиці. Богородиця - покровителька українського народу, зокрема матерів, незаміжніх дівчат, українського козацтва.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці було встановлено у Візантії на честь визволення Константинополя від нападників. Сьогодні невідомо, хто був тим нападником, який загрожував місту. Одні джерела свідчать, що це були араби, інші припускають, що це війська під проводом київського князя Аскольда. Згідно із переказами після служби Божої люди побачили, як від царських дверей йде світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Івана Хрестителя і святого Івана Богослова. Божа Мати підходить до престолу, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови омофор і широко простирає його над народом у церкві. Люди, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресвята Богородиця прийшла для того, аби врятувати Константинополь. Омофор або хустка стала Покровом від лиха і зруйнування.
Сьогодні ми не знаємо остаточного часового відліку цій історії, хтось датує цю подію V, а в інших джерелах - X століттям від народження Христа. Проте важливо зосередити увагу не на історичних доказах, а на феномені віри жителів Константинополя. Адже правдива віра у Покров, заступництво і довіра до Святої Богородиці до зберегти їм не лише місто, але і власну ідентичність. Ці ідеї дуже добре розуміли наші предки, для яких омофор Богородиці символізував щось більше, ніж просто захист!
Фольклор українського народу є дуже цінним скарбом. Він формувався на протязі багатьох століть і об”єднує часи Київської Русі з сьогоденням. Долаючи різні перешкоди на своєму шляху фольклор видозмінювався і набував різних жанрових втілень. Занурившись у історію ми можемо знайти славетні думи, які звеличували переможців; повчання, що не втратили актуальності до сьогодня; легенди, балади, казки і багато чого іншого.
Фольклор втілює велику цінність ще тому, що найкращі твори великих поетів взяті зі скарбниці творчості народу, незмірно глибокої, різноманітної, чистої і мудрої. На основі фольклорних творів на українських землях формувалися і розросталися театри, пісенні твори і навіть художне мистецтво.
Своє ставлення до фольклору у своїх роздумах втілив великий філософ Григорій Сковорода, під час навчання він радив учням обов’язково вивчати усну народну творчість, яка найповніше зберігає скарби народної мудрості. Він наголошував на тому, що лише та людина має право на пошану, що не забува славетного походження свого і може почерпнути для себе всю розмаїтість думок народного мистецтва, зрошеного кровю і слізьми українського народу.
Я вважаю, що людина знаюча свою історію і фольклор заслуговує називатися справжнім патріотом. І що саме велике багатство знаходиться не в самомій усній народній творчості, а в тому що ця творчість зворушила у серці .
