В нашій мові — думки і мрії наших предків про волю і щастя, боротьба й звитяга, їхнє одвічне трудолюбство і мрійлива душа. Рідна мова слугує нам завжди. Словами щирими ми звіряємося в дружбі один одному й іншим народам, словами ніжними відкриваємо серце коханій, словом гострим і міцним, як криця, даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Виплеканою, подарованою нам на віки вічні, щоб берегли, щоб леліяли, щоб розвивали далі. Слова можуть об’єднувати і роз’єднувати, але злютовуюча, об’єднуюча їхня сила в стократ дужча. В народу немає скарбу більшого, як його мова. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні. Слова — це крила ластівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти. Любімо рідну мову, бережімо і плекаймо її як сестру, як матір, як власних дітей.
