Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.
На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.
Привіт.
- І тобі привіт! Як тебе звати?
- Мене звати Тетянка. А тебе?
- А мене – Василько. Ти живеш у цьому будинку?
- Так, але зовсім нещодавно. Ми два тижні тому переїхали сюди з Черкас.
- От чому я тебе ніколи не бачив у нашому дворі!
- А ти теж живеш у нашому будинку?
- Так! У третьому під’їзді!
- А я у першому. На другому поверсі.
- Я на восьмому! Ти вже знайшла собі тут подруг?
- Так, я познайомилася з Оксанкою, Вірою… Ще з Кірою та Міланою. Найліпше ми подружили з Оксаною та Міланою.
- А серед хлопчиків ти завела собі друзів?
- Ні, я нікого з них не знаю…
- Я познайомлю тебе з Андрійком та Ілюшею. Це добрі товариши. В тебе є велосипед?
- Так, я люблю кататися!
- Тоді гайда гуляти з нами!
- Залюбки!
Объяснение:
