Ігоре, шевцю, жнецю, слухачу, теще, Мадлене, Прометею, чумаче, Марко, Петре, краю, Іване Федоровичу, пане Олеже, товаришу Іваненко, Іллє, викладачу, площа, артисте, парубче, учителю, колего Іванчук, Ярославе Андрійовичу, пане вичтелю, друже Фрідріху, синочку, Степане, Маріє Василівно, пане бригадире, друже Грицю, Геннадіє Мусійовичу, Гендріше Ярославовичу, Ігоре Івановичу, друже, товаришу, сину, онучку, брате, тату, мамо, батьку, дідусю, вихователю, хлопчику, куме, продавцю, депутате, стороже, режисере, парубче,
Відповідь:
Якось восени зустрілись їжачок і ведмідь.
— Ну, що, друже, підготував барліг до зими? — поцікавився колючий у
клишоногого, весело підморгнувши.
— Навіщо мені лігво?! — гигикнув бурий.-Тільки подивися, яке маю хутро з пухнатим коміром, а жиру взагалі стільки, що вистачить на всіх мешканців лісу! З якого дива півроку валятися в барлозі, коли можна насолоджуватися життям!
— Я тобі просто дивуюся, приятелю, — похитав головою їжак, — вирішуй сам. Тільки дивися, будь ласка, не позбудься свого розкішного хутра чи хвоста.
На цьому і розійшлися. Як і передбачав їжачок, невдовзі почалася зима. Посипав лапатий сніг, завила хуртовина, від великого морозу затремтіли і лісові
мешканці, й дерева. Бурому стало також холодно. Та найдужче у ведмедя страждав хвіст. Дуже допікала бідолашному холоднеча.
Одного ранку ведмідь прокинувся і виявив, що його хвіст відмерз. Минув місяць, і дивовижне хутро клишоногого облізло лапатими шматочками.
Навесні знову їжачок і ведмідь зустрілися на галявині.
— Куди ж подівся твій надзвичайний хвіст? — поцікавився колючий, здивовано оглядаючи ведмедя.
— Даремно тебе не послухався, — щиро зізнався ведмідь. — Узимку холодно й немає чого їсти. Відтепер готуватимуся до лютої пори заздалегідь і дуже ретельно.
Бурий дотримав слово і донині жодного разу не порушив обіцянку — щороку старанно готує барліг і взимку слухняно поринає у сплячку.
Пояснення:
