3. У котрому рядку всі іменники правильно узгоджено з числівниками? А. Два примірники, чотири екземпляра, дві третіх розчину.
Б. Двадцять три корпуси, чотири номери, два з половиною місяці.
В. Три гектара, два грузини, півтора параграфа.
Г. Сто два прилада, чотири телефона, із сьомим лютого.
4. У котрому рядку всі іменники правильно узгоджено з числівниками?
А. Два львів’янина, чотири листа, півтора тижня.
Б. Із двадцять четвертим серпня, дві сьомі метра, три львів’янина.
В. Чотири корпуси, двадцять сім кілограм, тридцять три номери.
Г. Три пенсіонери, два з половиною сантиметра, півтори гривні.
5. У котрому рядку всі іменники правильно узгоджено з числівниками?
А. Дві книги, півтора місяці, десять банків, три з половиною дні.
Б. Двоє працівників, одна друга метра, чотири острови, два фахівці.
В. Два керівники, півтора дня, два з половиною місяця, троє випускників.
Г. Шість кілограм, одна друга тонни, двадцять три кілометри, троє киян.
6. У котрому з поданих речень правильно вжито числівники?
А. Ми привітали його з п’ятидесятирічним ювілеєм і вручили вітальний адрес.
Б. Двісті п’ятдесят трьом працівникам видано премії.
В. Наша організація здала в експлуатацію три нові будинки.
Г. Ми працюємо разом уже півтора місяці.
7. У котрому рядку немає мовностилістичних помилок?
А. На зустріч із кандидатом прийшли одні студенти.
Б. Я записалася на трьохмісячні мовні курси.
В. Щиро вітаю Вас із Першим вересня.
Г. Усім стам двадцятьом шістьом студентам було роздано індивідуальні завдання.
8. У котрому рядку допущено помилку у вживанні числівникової форми?
А. Вітаємо Вас із п’ятдесятирічним ювілеєм.
Б. Двомстам шістдесятьом трьом працівникам вручено премії.
В. Я чекаю тебе вже півтора години.

Г. Протягом останнього року здали в експлуатацію три нові будинки.
9. У котрому рядку немає граматичних помилок?
А. Ми поселилися в новий чотириповерховий будинок.
Б. До відмінної оцінки мені не вистачило три бала.
В. Двостам п’ятдесяти працівникам оголошено подяку.
Г. Перед двадцятим жовтнем треба провести інвентаризацію.
10. У котрому рядку ненормативно вжито числівники?
А. Один за одним, понад сімнадцять днів.
Б. Завдовжки два метри, два кілометри від станції.
В. В шість годин, більше п’ятидесяти міст.
Г. Сімдесят чотири роки тому, о пів на дев’яту.

Було це одного разу, в країні Української мови. Було в тій країні багато-багато мешканців. Про них знаю усі дітлахи.
У самому центрі країни жили Підмет і Присудок. Жили вони у замку. Підмет як голова усіх, годині завжди пихатий, відкликувався на "хто?" і "що?". А присудок завжди за ним, як хвостик бігає і відкликується на "що робить підмет?". Кожен мешканець не дуже поважав присудка за його манери, а був він дуже пихатий, хоть і не займав високого місця.
Замок у них був просто величезний, але все-таки його охороняли три могутніх охоронця. Першим із них був Означення, завжди зі всіма або узгоджувався або неузгоджувався. Також поважно відкликався на "який?", "чий?" і "котрий?".
Другою була Обставина. Про неї я можу скласти цілий твір, тому що вона мала багато характерів, та відкликалася на багато питань. Третім був Додаток. Він мав дуже погані риси. Деколи він був прямий, а деколи непрямий і звісно як молодший брат Обставини відкликався на багато питань.
Біля замку жили самостійні і службові частини мови, але найбільше із них виділялися два брата близнюка: дієприслівник і дієприкметник. Вони завжди були дуже неслухняними. Деколи дієприслівник маскувався під присудка, тому його частенько путали із ним, а його брат близнюк під означення. Коли дітлахи намагалися їх знайти, вони завжди або плутали їх або зовсім не могли найти.
А одного разу сталося так, що коли один маленький хлопчик намагався їх знайти, вони сховалися настільки добре що він подумав що їх не існує. Дієприкметник і дієприслівник образилися, після чого їх сам підмет, який був дуже злим.
Після цього випадку братики близнюки перестали ховатися, але їх до цих під важко знайти дітлахам.
P.S. ору, что за задания пошли...мне такого в школе никогда не задавали)

объяснение:

його зненацька охопив сумнів: «чи те я роблю, що слід? чи здатний на це? чому так тягне туди, у невідоме? » і він зупи­нився серед шляху. замислився. огледівся. хоча дорога стели­лася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспо­кій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. а обіч уторованої дороги громадилися вершини, які зда­валися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. до того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди.

і все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. і вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті кру­тосхили, ні глибокі урвища. він здіймався все вгору і вгору. «божевільний! » — жахалися одні, що спокійно ів гостин­цем. «відчайдушний! » — захоплено вигукували інші, які вже

готувалися рушити й собі вслід за сміливцем. «щасливий! » — зітхали ті, які через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. а були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.

що йому до того! він уперто здіймався на вершину, де не сту­пала ще нога людська. і то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! а йому тоді йшов уже тридцять дру­гий. за спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «сашко». друзі щодня при­ходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. і називали його талано­витим, і пророкували йому творче майбуття.

а його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. усе дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджува­лося. і однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди. із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег чорного моря, у красуню одесу. а вранці він уже стоїть перед директором кіно­фабрики й промовляє три заповітних слова:

—  хочу стати режисером!