я дуже люблю новий рік! ми всією родиною завжди справлявся це свято. у цей день всі накривають на стіл, а коли хтось купує мандарини і цукерки, я одразу відчуваю, що скоро новий рік. і радію!
я роблю листівки з побажаннями: "щоб вони жили щасливо в новому році. і ніколи не хворіли". і посилаю своїм рідним. радію, коли сама отримую листівки з вітаннями.
мама мені шиє ошатний костюм, тому що ми з класом підемо на ялинку. там будуть конкурси, святковий стіл та дискотека. і я весело проведу час. а вдома я вирізаю сніжинки з паперу. вони виходять дуже гарні. всі вони різних кольорів і різної форми. їх я прикріплюю на віконця, і здається, що вони зараз впадуть мені на ніс і розтануть.
ми повісили гірлянди на шафу у формі сердечка, мішуру розвісили на стіні в ; формі годинника, який показував дванадцять годин, а кульки прив'язали до люстри, на фіранках і в різних кутках кімнати. ще ми поставили пухнасту ялинку. прикрасили її іграшками, цукерками і ватою замість снігу. а під ялинкою я поставила іграшкового діда мороза та його онуку снігурку. кімната вийшла чарівною, наче я потрапила в новорічну казкову країну.
я кожен день рахую, скільки часу залишилося до нового року! тому що в новий рік мені подарують подарунки. і я теж зможу подарувати подарунки своїм близьким та друзям. а так само я зможу загадати бажання, у виконання яких я вірю. і сподіваюся, що вони збудуться. я з нетерпінням чекаю нового року!
Громадська діяльність-це поклик душі. Лише щира душею людина,зможу до тому,хто потребує до Лише добрий та безкорисливий чоловік до ншому,не потребуючи за це щось взамін. Я часто бачила, як на вулиці старенька бабуся подає гроші хворій дитині. Проте,ні разу не помічала як чоловік на дорогезному джипі ,хоча б,зі співчуттям подивився на те дитя. Але ,чому, білішість впливових людей просто байдужі до чужого горя,хоча вони з легкістю могли б до Чому трапилось так ,що більша половина сучасного суспільства просто втратила безкорисної до та любові до ближнього?
Особисто я,думала що нааше суспільство вже втратило ту душевно любов та почуття співчуття та до Проте, на щастя,це зовсім не так. Нещодавно я гуляла містом, і побачила дивно одягнену молодь я ящичками в руках. Меніі стало цікаво, що ж вони збираються робити,і чому їх так багато. Підійшовши ближче я побачила на ящичка з фотографію молодого хлопця,білоцерківського спортсмена-борця. Хлопець прославив всю Україну в галузі спорту. Він здобув у своєму житті дуже багато перемог,проте,не зміг виграти головної битви. Війни з долею. Так. Його поклала на ліжко страшна хвороба,проте,він не опустив перед нею руки. Так само не опустили руки сотні волонтерів. Це молоді хлопці та дівчата,літні та старші люди. Вони проникли ся духом боротьби за життя переможця. Кожен з них,точно не має купу грошей чи впливових зв*язків,проте,вони не шкодують ні своїх накопичень ні вільного часу на те,щоб до цій людині. Їх піклування та до дуть від щирого серця,тому що забувши про всі свої плани та перспективи,вони йдуть в центр збирати кошти.Вони всі разом борються за життя одного героя.
То ж чому прості люди здатні на до переживання? Чому ті хто,живе на мінімальну зарплату чи пенсію,віддають її на до ншим? А ті,хто має в сей час тисячі гривень,просто проходять мимо ящичків,в яких лежать сотні діагнозів,сотні людських життів? На мою думку,кожен впливовий посадовець має задуматись і переосмислити власні дії. Невже десята по кількості машина,може коштувати дорожче десятка людських життів? Хіба Вам не буде приємно,почути величезне від людини,яку власне ви врятували від неминучої смерті?
