1. Моральний урок дідів з оповідання О. Довженка «Ніч перед боєм». для молодих бійців полягав у тому, що А вони попалили всі човни й зірвали ворогові переправу
Б перевернули човни й загинули разом із ворогами
В зробили засідку й побили багато ворогів
Г мужньо витримали знущання ворогів і не видали партизанів
2. Кого діди Платон і Савка ставили за приклад бійцям, що відступали?
А Кармалюка
Б Гонту, Залізняка
В своїх синів
Г самих себе
3. Кульмінацією у творі Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути» є
А поєдинок на шпагах Юлька та Славка
Б суд над Славком
В привід хлопця, який назвався Вернутою, до дитячої кімнати міліції
Г спізнення Славка на театральну виставу до Лілі
4. У невинуватість Славка вірили
А тренер, Лілі
Б Стефко та Юлько
В класний керівник і директор школи
Г інспектор дитячої кімнати міліції, Надія Григорівна
5. Кінь Шептало з оповідання В. Дрозда пишався
А своєю силою, красою, незвичайністю
Б тим, що він був чемпіоном з бігу
В своїми предками — цирковими кіньми
Г тим, що його любив конюх і підгодовував смачненьким
6 Дід Платон з оповідання О. Довженка «Ніч перед боєм». лаяв відступаючих наших бійців
А за невміння користуватися зброєю, влучно стріляти
Б за невміння маскуватися, рити окопи
В за боягузтво, невміння та небажання захищати рідну землю
Г за те, що забувають писати листи своїм рідним
7. Юлько Ващук, герой твору Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути». розчарувався у своєму батькові через те, що
А той збирався до міліції заявляти на Славка за поранення
Б той скористався чужою працею, видавши її за свою
В батько часто сварився з мамою Юлька
Г не підтримував його захоплення музикою, малюванням
8. Молоді бійці з оповідання О. Довженка перед своїм першим боєм запитали в командира Петра Колодуба
А звідки він бере мужність і сили
Б що робити, коли ворога набагато більше й він краще озброєний
В чому не можна відступати Г що робити при пораненні
9.Порівняйте образи Славка та Юлька з повісті Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути».
10. Висловіть свої судження про необхідність виховання патріотизму. Можливо, воно не потрібне в нашому глобалізованому світі? (за оповіданням О. Довженка «Ніч перед боєм». та власними )​

Умене є маленьке цуценя, воно грайливе та забавне, але воно не завжди було таким. деякий час назад я знайшов(ла) його на вулиці, в кутку, біля свого дому. цуценя було налякане і не хотіло виходити до мене. я незнав(ла) що робити, прийшов додому засмучений. мама запитала в мене що трапилось і я їй все розповів. вона дала мені трохи їжі з обіду і сказала спробувати ще раз. звичайно ж я не був впевнений що вмене щось із цього вийде, але сподівався. я одразу побіг до нього, положив перед ним їжу і тохи відійшов, щоб знову не злякати. довелося торохи зачекати доки воно мені повірило, но коли це сталося я був найщасливійшою людиною у світі. тепер цуценя жеве у мене гарно їсть і грається зі мною, а я сподіваюсь, що воно забуло про ті події що сталися з ним і на завжди залишиться таким щасливим і забавним цуценям.

Як часто ми говоримо про щастя, бажаємо один одному, прагнемо до нього, мріємо про нього. А що таке щастя? Як визначити його сутність, дати йому характеристику, описати його?

Одного разу я замислилася над цим і прийшла до наступного висновку: щастя — це не стан душі, не предмет і навіть не виконане бажання. Це особливий стан внутрішнього світу людини. Це ейфорія почуттів, емоцій, неймовірної радості і блаженства. Такий стан можливий при виконанні якогось дуже сильного бажання, при досягненні якоїсь давно-давно бажаної мети. А людській натурі властиво ставити завданням виконання якихось бажань.

І що ми називаємо щастям: виконання бажання або досягнення поставленої мети? А бажаємо ми часто грошей, влади, багатства, вдалого заміжжя. Але як же часто ми потім розчаровуємося. І досягнення якихось земних бажань не приносить нам очікуваного щастя, або воно буває недовгим. У тому й особливість цього почуття: що частіше ми ставимо мету, чим швидше її досягаємо і чим частіше виконуються наші бажання, тим слабкіше відчуття радості. За інерцією ми продовжуємо чогось бажати і до чогось прагнути, а радості від досягнутого все менше і менше.

На мій погляд, відчуття щастя треба культивувати, штучно створювати в самому собі цю ейфорію почуттів, використовуючи для цього найнезначніший привід, найнезначнішу, але приємну подію. Одним словом, навчитися радіти життю і бути ним задоволеним, незважаючи ні на які труднощі і негаразди.

Є люди (їх, правда, небагато), які мають таку властивість душі від народження. Це завжди просвітлені обличчя, це люди, красиві душею і тілом в будь-якому віці. Таким людям, щоб добре виглядати, немає необхідності робити пластичні операції, слідувати якимось режимам, дієтам. Вони завжди доброзичливі, з ними легко і приємно спілкуватися, вони немов світяться зсередини від щастя, заражають своїм оптимізмом оточуючих. Для них абсолютно не важливо, на якому щаблі соціальних сходів вони стоять, де вони живуть, що мають.

Якщо ми навчимося жити і сприймати світ так, як вони, то людство зробить величезний крок на шляху до досконалості, а сама людина не буде загрозою навколишньому світу, зможе позбутися багатьох своїх хвороб, стане чистішою і світлішою!

Щастя — це життя! Це сенс життя! Заради чого і для чого живе людина — це і є щастя! Якщо у людини немає в житті мети, то у неї не буде щастя!