Улюблені писменики скласти речення УС:О,О,О,-...

Чи часто ми задаємо собі питання: які люди нас оточують? Люди є всякі: добрі, злі, замріяні, задумливі, зарозумілі, честолюбні, чесні, брехливі, дурні й розумні. Кожного з них ми бачимо по-своєму, сприймаємо своїм баченням. Але кожен з цих людей залишається особистістю. Хтось змінюється з часом, хтось залишається при своєму постійному характері.

Відповімо на головне питання: які люди оточують нас? Та хіба можливо дати точну відповідь на подібне питання? Адже іноді ми навіть не вдивляємося в те, що відбувається навколо нас, не звертаємо увагу на характер або поведінку тієї чи іншої людини. Ми не зможемо відповісти на це питання, бо неможна описати людей, що оточують нас, одним конкретним словом. Всі різні, кожен – особистість.

Кожен з нас живе у своєму особистому світі, і не існує двох однакових світів, як не існує і двох однакових людей. Для когось головне – це внутрішній світ, для когось – це улюблені місця – рідний дім, вулиця, місто. Будь-хто з нас має право створювати або обирати свій б життя, свій власний світ, в якому йому найкраще жити.

Оточуючих нас людей обов’язково щось прив’язує до життя, якщо ж такої опори не існує, людина втрачає сенс існування, їй немає чого жити, немає мети у житті, немає тих, кому вона могла б допомагати і заради кого вона могла б працювати. До того ж, така людина позбавлена радості життя і відчуває свою непотрібність, вона потребує нашої до Тому треба уважно придивлятися до тих, хто нас оточує, хто знаходиться серед нас.

Особисто у мене теж є свій світ. Це мої спогади, мої думки, мої мрії і мої почуття. Всі, хто знаходяться навколо мене – індивідуальні і мають своє власне ставлення до існування в цьому світі. Кожен з нас бачить своїх знайомих, рідні вулиці і рідне місто такими, якими б ми хотіли бачити їх самі. Як сказав колись давньоримський імператор Марк Аврелій: «Наше життя – це те, що ми про нього думаємо». Якщо ми самі, та ті, хто знаходиться серед нас, будемо думати тільки про погане, не будемо радіти за свої досягнення і досягнення інших, не будемо в себе вірити, ми ніколи не зможемо досягти поставлених перед собою цілей, завдань, і, врешті-решт, замкнемося в собі. Адже «власний світ будь-якої людини – це, перш за все, мозок, який при бажанні здатний переробити для людини Безодню в Небо, а Пекло – в Рай» - це слова видатного психолога Дейла Карнегі.

Нажаль, у багатьох, хто знаходиться серед нас, існує боязнь спілкування і небажання знаходити спільну мову з іншими, через що їх внутрішній світ відгороджений від оточуючих і вкрай обмежений. На таких людей теж треба звертати увагу і допомагати їм в міру своїх сил та можливостей.

Я вважаю, що серед нас знаходиться багато людей, у яких відмирають людські почуття, а все більше переважає розрахунок і байдужість до того, що відбувається у оточуючому світі. Люди стають все більш егоїстичними, кожен прагне жити у своєму власному світі, жити тільки собою. Нажаль, зараз мало хто з оточуючих до ншому, дасть гарної поради і напутить на вірний шлях. Та попри все, я впевнений, що серед нас є й багато добрих і чесних людей, з якими хочеться спілкуватися, яких хочеться слухати і слідувати їхнім порадам. А ще я впевнений, що таких людей серед нас буде все більше і більше.

Недарма вважається, що праця облагороджує людину. Адже задля того, щоб зробити будь-що добре, потрібно вчитися та розвиватися. Уміла в своїй справі людина – наче митець, що створює шедевр. ЇЇ рухи красиві та відточені, хоч вона малює картину, хоч рубає дрова. Отаке захоплення в мене завжди виникає, коли я гаю, як моя мама вишиває "хрестиком" картини.
Моя мама  дуже любить вишивати. Раніше вона часто робила вишиванки у народному стилі, як її навчила бабуся. Зараз їй подобається вишивати величезні, ніби намальовані картини. Хоч вишивати хрестиком і не складно, це потребує майстерності та терпіння. Мама сідає біля вікна чи лампи та дістає з шухляди п’яльця зі спеціальною тканиною, різнокольорові нитки та ножиці, та схему картини, надруковану на папері. Вона акуратно розкладує все необхідне та приступає до роботи. Голка в маминих руках просто літає! Мама швидко та легко робить стежки, рахуючи їх пошепки. Зайву нитку вона обережно відрізає гострими ножицями. В неї напоготові декілька голок з різними нитками, бо для однієї картини може знадобитися не менше десяти кольорів. Час від часу мама відсувається від своєї картини та дивиться, чи все зробила правильно. У цей час вона не любить, коли її відволікають, бо мусить стежити, щоб не збитися зі схеми.
Коли мама втомлюється, то акуратно збирає своє приладдя назад у шухляду та деякий час роздивляється, що в неї вийшло. Мушу визнати, вона ніколи не буває повністю задоволена результатом, хоча її картини виходять дуже гарними. Та мама вважає, що завжди можна зробити ще краще – швидше та акуратніше. Тому вона з радістю береться за нові роботи, щоб навчитися новому.