Головними чинниками народної моралі (р.в.) споконвічно були ідеали добра, милосердя, людяності, (р.в.) такі категорії, як честь, гідність, працелюбність (н.в.).
Передусім шанувалося почуття любові (р.в.) до батьків. Ця етична вимога (н.в.) втілювалася в народних приповідках та прислів’ях:
«Хто мамку (з.в.) зневажає, того Бог (н.в.) карає», «Хто не слухає неньку,(з.в.) той послухає біду (з.в.)», «За маму і тата (з.в.) - тяжка розплата (н.в.)». Моральним обов’язком (о.в.) дітей була до (н.в.) батькам по господарству (д.в.), догляд (н.в.) за ними в разі (м.в.) хвороби, немічності, (р.в.) вияв (н.в.) повсякчасної уваги, шани й турботи (р.в.).
Суворо засуджувалася народною мораллю (о.в.) внутрісімейна
ворожнеча (н.в.); родинне життя (н.в.) мало базуватися на засадах щирої співдружності, краси взаємин, людяності, поваги (р.в.) до свого родоводу (р.в.).
Однією з найважливіших вимог (р.в.) народної моралі (р.в.) була любов і шана (н.в.) до людей, що перш за все мала виявлятися у наданні (м.в.) до (р.в.) ближньому: людині (д.в.), яку спіткало нещастя (н.в.), вдові або вдівцю, сироті (д.в.). Важлива роль (н.в.) з огляду етико-естетичних засад належала й делікатності (д.в.), духовній та мовній красі (д.в.) спілкування (р.в.).