Прийменник, Дз.doc Випишіть з тексту прийменники з повнозначними словами, з якими
вони вживаються. Визначте відмінок виписаних слів, визначте, якою
частиною мови є повнозначне слово
Мотря махнула на себе хусточкою, сіла на призьбі й задумалася.
Ілько, пильно слідкуючи за нею, проти волі задивився на красу її, що
тепер іще якось виразніше виявлялася на сірому тлі стіни. Не було в
неї ні «губок, як пуп'янок, червоних, як добре намисто», ні
«підборіддя, як горішок», ні «щік, як повна рожа», і сама вона не
«вилискувалась, як маківка на городі». Чорна, без лиску, товста коса;
рівний
цивили
випитий лоб. иіс тонкий
невисокий
noұТИ​

Проблема гармонії людини і природи, порушена у драмі-феєрії "Лісова пісня", звучить актуально і в наш час. Якщо сьогодні ми знущаємося над природою, то завтра вона поверне нам свої кривди сторицею. Нам не вистачає любові, шанобливості й віри наших предків, які вміли жити в гармонії з оточуючим світом.

Світ химерних створінь, загадкових лісових духів живе своїм життям, за власними споконвічними законами, аж поки в ньому не з'являється Людина. Поки з потаємними силами природи сусідив тільки дядько Лев, все залишалося так, як було завжди, тому що він розумів ліс і його мешканців. Дядько Лев чудово знав прикмети, згідно з якими вів господарство. Він вчасно виганяв худобу на пашу, знав свою пору на сівбу та на жнива, шанував ліс. А своїй ненаситній сестрі повторював:

Що лісове,

то не погане, сестро, —

усякі скарби з лісу йдуть.

Із силами природи, які у творі уособлюють різні міфічні істоти, дядько Лев знаходив порозуміння, пам'ятав про їхні закони. Лісові мешканці його поважали, ніколи не шкодили, сприяли у господарюванні. Старий дуб на галявині ніби символізував собою їхню взаємоповагу та злагоду. Любов дядька Лева до лісу була такою великою, що він хотів бути там похованим:

Як буду вмирати,

то прийду, як звір, до лісу, —

отут під дубом хай і поховають...

Але ось з'являється юний племінник дядька Лева — Лукаш. Його прихід кладе початок майбутній драмі. Лукаш зустрічає Мавку. Ця лісова жителька уособлює в творі духовність та внутрішню красу людини. Привертає до себе увагу незвичайна співзвучність душевного стану Мавки і поведінки лісу, їх повна гармонія. Від природи добрий і чутливий до краси, хлопець не зміг встояти перед чарами лісової красуні. Кохання відкрило перед ним новий, неповторний світ. І царювала в ньому Мавка, чужа брехні та заздрості, підлості та дріб'язковості. Вона почала вчити Лукаша розуміти, відчувати, любити все живе навколо себе, радіти його радощами й сумувати його смутками. Він мав талант до такого світовідчуття — і Мавка розпізнала в ньому те, чого він ще й сам не усвідомлював:

И можемо вважати природу нашою супутницею , яка супроводжуватиме нас усе життя, бо вона по-своєму піклується за нас. Без неї ми б не мали що їсти та пити, чим дихати, що пізнавати.
    Природа, наче друга мати, улітку гріє нас своїми теплими руками-проміннями, весною за до праці на своїй землі, зимою розважає дітей зимовими розвагами та чудовими святами, восени дарує щедрий урожай. Як ми не можемо жити без природи, так вона не може процвітати без нашого дбайливого ставлення до неї. Ми – джерело її процвітання! Вона – часточка нашого міцного здоров’я. Природа, наче неосяжна різнобарвна квітка, а ми – малесенькі краплинки на її прекрасних пелюстках. Як краплинки вологи для квітки, ми повинні допомагати нашій природі : не ламати дерева, не зривати чудові квіти, не засмічувати довкілля, дбати про тварин… Тоді нам не буде соромно за погане ставлення до неї. А гармонія з природою буде приносити і нам щастя!
    Любов та піклування про нашу матінку-природу – це теж частина нашого щастя.