Наш світ дуже великий і про нього ми знаємо не так багато. Але ж ми для цього і потрібні. Впізнавати світ, робити все те що для нього краще. Треба завжди піклуватися про нашу природу, бо якщо ми забуднюємо ії, то забруднюємо і себе.
Весь наш світ дуже взаємозв`язаний між собою і якщо якийсь зв`язок розв`яжиться, то може це призвести до глобальної екологічної проблеми. І це потребує великих зусиль людини. ..
Наш світ дуже різноманітний. І вчені щоб не плутатись, придумали окремі назви різних сфер. Так вони зробили для полегшення вивчення якоїсь сфери.Ось, наприклад ноосфера.
Ноосфера- це сучасна стадія біосфери, пов`язана з появою в ній людства.
Ноосферу можна розглядати як єдність "природи" і культури.
Або ж літосфера. Літосфера - зовнішня тверда оболонка. Вона складається з поверхневого шару осадових порід. Ще є гідросфера. Це сукупність всіх водойм, що утворить водну оболонку Землі. Ще є деякі сфери, але про них дуже багато інформації.
І що саме цікаво, всі ці сфери теж зв*язані між собою.
Людина піклується про природу. Як саме? Вона видала таку книгу як " Червона книга". В ній узагальнені матеріали про сучасний стан рідкісних і таких,що знаходяться загрозою зникнення,видів тварин і рослин. Ще є і " Зелена книга". Крім рідкісних видів рослин, існують і унікальні рослини угрупованні, які також потребують охорони. Вирішення цієї проблеми зумовила необхідність створення Зеленої книги.
Подробнее - на -
ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Говорити про мову протоукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам’яток, які дійшли до нас, ще недостатньо для повноцінного дослідження мови. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індоєвропейських мов. Про це свідчать і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик (Чехія), Міхал Красунський (Польща), Олексій Шахматов (Росія), Агатангел Кримський (Україна) та інші. Порівнюючи лексику української мови з лексикою найдавнішої мови — санскриту (Стародавня Індія), вчені виявили, що із кожних ста слів сорок мають однакове значення й вимову (кров, тато, земля, літо тощо).
Спільнослов’янська мова сформувалася на базі індоєвропейської, первинною основою якої були споріднені племінні діалекти періоду кам’яного віку, що характеризувалися близькістю лексичного складу, фонетичної системи і граматичної будови. Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні (наприклад, «А ми просо сіяли…»). Олександр Потебня, відомий вітчизняний мовознавець, стверджував, що українські веснянки й колядки існували ще в I тисячолітті до нової доби.
Процес формування спільнослов’янської (або праслов’янської) мови припадає приблизно на ІV — ІІІ тисячоліття до нової доби. Він був складним і тривалим, бо племінні об’єднання не тільки виникали, а й розпадалися. Наприкінці минулої доби — на початку I століття нової доби слов’янські племена розпалися на дві групи — східну й західну. А внаслідок переселення слов’ян на Балкани виникає й південнослов’янська група племен. До кінця VІ століття кожна слов’янська група починає набувати власних мовних особливостей. Це і є початок самостійного існування спільної східнослов’янської мови.
Споконвічна українська лексика характеризується такою генетично-хронологічною послідовністю: індоєвропейський лексичний фонд 6 праслов’янський лексичний фонд 6 давньоруський лексичний фонд 6 власне український лексичний фонд. У складі споконвічної української лексики виділяють такі тематичні групи слів, успадкованих з індоєвропейської прамови:
1) назви предметів і явищ навколишнього середовища (небо, земля, день, ніч, озеро, болото, вогонь, вода, дим); 2) назви рослин (дерево, береза, зерно, липа, клен, лист); 3) назви тварин (звір, вовк, бобер, лось, вівця, корова, орел); 4) назви спорідненості й родинних зв’язків (тато, батько, мати, син, сестра, дід); 5) назви органів і частин тіла людей і тварин (череп, мозок, око, рука, серце); 6) назви житла, знарядь праці, продуктів (дім, двері, мед, сіль, колесо, вісь, жорна); 7) назви дій, станів, процесів (жити, іти, їсти, стояти); 8) назви на позначення господарської діяльності людини (копати, орати, місити); 9) назви якостей (білий, рудий, жовтий, довгий, короткий); 10) назви чисел (один — десять, сто, тисяча) (3 кн. « Сучасна українська літературна мова»).
