Накреслить схеми речень Острах, що він під час блукання загубить свою мрію, що вона загине ніким не спізнана, охоплював його і, стиснувши тремтячі руки, він заплющував очі.

2. Хліборобська праця звичайно панує тут, все відбувається в ніби неквапливому, розміреному ритмі, а насправді спішать, спішать, щоб устигнути, щоб із вирощеного - ні зернини не втратити, бо ж відомо: нива раз на рік родить.

3. Тим часом підкотила чергова хвиля; він був певен, що встигне відскочити, але бризки злетіли цього разу особливо високо, й холодний водоспад омив Твердовського з голови до п’ят.

4. Дика груша, облита білим молоком, і в тому пахучому білому молоці, що стиха піниться, бджоли неначе киплять, неначе варяться зі струнним оксамитовим гудінням.

5. Батько наш загинув несподівано, в перші дні війни, ми все ще сподівались, що його випустять, і ми ще не збагнули, що лишились самі, коли війна розгорілась насправді.

6. Обабіч де припікало сонце вже зеленіла тонка квітнева травка і на кущах верби та вільхи прокльовувалась тонка квітнева брость.

.
7. Глянув під машину і похолов - на нього сунув плямистий танк, той самий, що він підірвав, чи інший, який зумів прибрати підбитого з дороги чи обійти.

                                                              Директорові Львівської середньої                                                                                                    школи №16
                                                                                            Филипенку М. І.
                                               Сухомлинського Миколу Олександровича,
                                                                        який проживає за адресою:
                                                                   м. Львів, вул. Смачна, 5, кв. 15
                                                 Заява
зарахувати мою доньку, Сухомлинську Віторію, до 10 класу вашого закладу.
До заяви додаю:
копію свідоцтва про народження;
довідку про стан здоров'я дитини.
21.04.2016                                                                                      (Підпис)

Якось голодний Вовк побачив у лузі Коня.
– Ага, здається, нарешті пощастило, – посміхаючись в сіромаха.
Вдаючи доброзичливість, він наблизився до скакуна та привітався:
– Доброго ранку!
– Доброго ранку, Вовче.
– Де це твій господар?
– Гадаю, що вдома.
– Чудово! Обід навіть не потрібно виборювати! – вже не приховуючи справжніх намірів, люто блиснув очима сірий.
– Ох братику, який же з мене обід, тільки поглянь: навіть шкіра не зідрана.
– А що ж робити? – стурбовано пробелькотів хижак.
– Підійди до мене ззаду, вхопися за хвіст і потягни. Ось побачиш, шкіра вмить злізе.
Сірий вирішив дотримуватися вказівок. Але щойно протягнув лапу до хвоста, як Кінь замахнувся копитом прямо у Вовка. Хижак кумедно беркицьнувся й утік.
Мчить сіромаха долиною, аж дивиться – біля лісу Кізонька стоїть.
– Доброго дня, подруго!
– Добридень!
– Я тебе зараз з’їм.
– Нічого доброго з цього не вийде!
– Це ще чому?
– Поглянь уважніше: з такою важезною здобиччю – одна морока.
– Що ж робити?
– Здається, знаю. Для цього, Вовче, намагайся впевнено триматися на лапах і якнайширше роззявити пащу. Я ж розженуся з гірки і спробую заскочити тобі прямісінько у шлунок.
– Як чудово придумала, – зрадів сіромаха.
Кізка розігналася як слід. Коли ж наблизилася до хижака, то наставила вперед роги. Вовк тричі перекинувся, а щойно розплющив очі, промовив:
– Цікаво, з’їв Козу чи ні? Та, мабуть, таки проковтнув. А інакше, чому б не міг підвестися?
Ще цілу годину потягувався на землі хижак.
– Щось однією козою не наївся. Необхідно знайти ще якусь здобич, – промимрив сірий, важко зводячись на тремтячі лапи.
Помчав Вовк до села. Коли дивиться – назустріч йому прямує чоловік з аршином.
– Здрастуй! – каже сіромаха.
– Здрастуй.
– Приготуйся, зараз тебе з’їм!
– Добре, – відразу погодився чоловік. – Але спочатку пропоную виміряти твій живіт, аби з’ясувати, чи поміщуся в ньому.
– Згода. Тільки швидше.
Схопив селянин Вовка за хвіст. Замахується палицею та примовляє:
– Аршин у довжину, аршин у ширину.
Насилу сіромаха вирвався з міцних рук чоловіка. Відтоді хижак боїться навіть підійти до села...