Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
· на кінці слова (ніж, гедз);
· в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
· у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)
Поняття орфоепія (вимовні норми) обіймає передусім фонологічну систему мови, тобто склад розрізнювальних у даній мові самостійних звуків-фонем, їх якість, їх зміни в певних фонетичних умовах – залежно від позиції або звукового сусідства».
Маємо усвідомлювати, що рівень знань з орфоепії фактично є прямо пропорційний культурному рівню, тому цьому питанню потрібно відводити чільне місце. На жаль, досі у шкільних закладах не введено хоча б як факультативний курс цієї важливої дисципліни. Діти, часто виростаючи в російськомовному середовищі, не отримують знань із правильності вимови в школі. Більшість із них потім не отримує їх і в процесі навчання. Вважаємо, що в умовах фактично постійної білінґвальності особливу увагу необхідно надавати вивченню орфоепії саме в шкільних та вищих навчальних закладах, адже вік у такому питанні має дуже велике значення. Про це писав і В.Самійленко: «Заховання фонетичної краси нашої мови я вважаю справою особливо важною, не для спеціалістів філологів, а для всіх, хто говорить і пише вкраїнською мовою, найпаче ж для тих, хто цією мовою вчитиметься… Дбаємо ж про оригінальні й прекрасні ознаки тієї мови…». На цьому також наголошує М.Погрібний: «Висока культура усного мовлення передбачає правильність слововжитку, граматичних форм, вимови й наголосу, а також уміння користуватися всіма виразовими засобами… Помилки в наголошуванні слів, вимові звуків і їх сполучень не тільки утруднюють розуміння висловленого, а й заважають ширенню та засвоєнню усталених норм».
Кожна мова має свої особливості реалізації в мовленні. Правило, яке часто можна почути в шкільних закладах «Як пишемо, так і говоримо» фактично є неприйнятним для жодної з мов, оскільки звуків є набагато більше, ніж літер. Достатньо згадати кількість літер у латинському, арабському, кириличному алфавіті, додати до цього наявність дифтонгів, трифтонгів, спеціальних надрядкових та підрядкових позначень, щоб зрозуміти складність передачі на письмі вимови.
Різниця між українськими правописом і вимовою насправді досить значна, щоб не звертати на це відповідної уваги.
Була зима, але, як і останні кілька зим, вона не була надто суворою. На східцях біля входу в метро стрибали горобці. Вони нікого не боялися. Щоправда, вони завдавали багато клопоту бабусям, що торгують насінням та горішками. Варто було хазяйкам насіння відвернутися – горобці тут як тут. Сядуть на миску з насіння.м і клюють. Хазяйка грізно крикне «киш!», змахне руками, заплеще в долоні – горобці з веселим цвіріньканням відлетять на невелику відстань гають за жінкою, очікуючи нагоди, щоб знову поживитися насінням. Деякі хазяйки озброюються хворостиною. Покупці, шо не знали про горобців-грабіжників, були здивовані: кому погрожують старенькі? Дивитися на них було кумедно. Ми увійшли до вестибюлю метро. На той час пасажирів було небагато. Підійшли до турнікета і раптом почули знайоме веселе «цвіріньк». Якимось чином горобець влетів у метро. Він метушився під сферичною стелею і цвірінькав. Цікаво, як він вилетить назовні? Тут у яскравому світлі ламп мені вдалося добре роздивитися птаха. Шоколадного кольору голова з сірим «капелюшком» на маківці, чорна шийка й воло. Спина, крила – коричнево-бурі, низ – світло-сірий. Ми не поспішали на платформу. Коли відійшли вбік, щоб не заважати людям, ми продовжили гати за горобцем.
- Безквитковий горобець, – почули ми серед поодиноких пасажирів. Цією фразою, мабуть, хтось зажадав привернути увагу працівників метро до птаха.
Ми так і не дізналися, як горобець залишив приміщення. Але, на мою думку, псе обійшлося для горобця добре.
