Сложить Схемы типо таких [],як(),[]
Сніги зацвіли так, як іще не цвіли досі, і сяйво розквітлих снігів наче аж гримить

нестримною радістю, і все довкола перейнялось її настроєм — дерево і пташка,

протоптана до колодязя стежка й людина, що йде з відрами по воду.

4. На струмені гусакові відлягло від серця, і він вів гніздо, не підштовхуючи його

лапами: гніздо несло перед очима в бистру темінь, і гусенятко не могло надивитися

на свого зграбного тата.

5. За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і

коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий.

6. У просторій хаті, куди зайшли всі, було тепло: від обкладеної кахлями груби пашіло

приємним духом.

7. Яким дивився запаленими очима на витвір рук своїх, а довкола нього розливалося

голубе світання, над головою яснішало й промивалося небо, а там, на сході, вже

затремтіла рожева пасмуга.

8. Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все місто, скоро

зайде ранній осінній вечір, лягає непроглядна тьма, яку не можуть здолати кволі

вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських одноповерхових

будиночків.

9. Він говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок

кидав на поле пісню, а я стояв та слухав, і щось тремтіло в мені.

10.Тяжкі удари підкопали його добробит, нужда зломала його свобідну, здорову вдачу,

і нині тільки неясні, давні спомини нагадують правнукам щасливіше життя предків.

11.Схиблений удар — і життю борця грозила велика небезпека, коли йому не

вдалось в остатній хвилі сховатись у безпечну криївку і добути меча або

тяжкого топора для своєї оборони.

12.Спіткнулась студінь, й одступає морок: палає ватра, палахкоче в горах, ласкавість

материнську роздає.​

Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.

І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.

Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.

Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.

Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.

Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…

Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.

А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.

Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.

   Українська мова є моєю рідною мовою.      Ця барвиста мова лунала у колискових піснях мого дитинства. Нею розмовляли мої предки. Тому українська мова є мовою спілкування моїх батьків. Вони навчили мене любити її, не засмічувати поганими словами.  Вона дзвенить на вулиці, у магазині, школі, бібліотеці, бо є мовою жителів мого рідного краю. Щоб добре знати рідну мову, я вивчаю її на уроках у школі. Милозвучні рідні слова звучать у моїх піснях.     За до мови я пізнаю світ,  можу помріяти, передати свої відчуття, заспівати чудову пісню.